Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)

  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)
  • Сіверянин склав п’ять літаків власними руками (Фото)

На цьогорічному чернігівському авіашоу було кілька десятків літальних апаратів із різних куточків країни. На їхньому тлі вдалося зустріти і нашого земляка – відомого серед авіаторів майстра та досвідченого конструктора Валерія Полторацького, з яким домовилися про розмову, що після катастрофи одномісного літака «Cessna-172» 26 травня набула ще більшої актуальності.

Валерій Полторацький – віце-президент Чернігівського авіаційно-спортивного клубу «Дельта», колишній працівник льотного училища, а нині – військовий пенсіонер.

Саме ж нещодавнє авіашоу авіатор із гумором назвав «зльотом гаманців», адже на ньому були представлені досить дорогі та престижні літальні апарати, якими, наче шикарними автомобілями, намагалися вирізнятися заможні власники. Один чоловік запитав у такого «авіатора»: «А з якого матеріалу у вас амортизатори – металеві чи пластикові?», на що не отримав відповіді, бо той не знав і навіть не цікавився цим. «Це як деякі жінки, «оздоблені» прикрасами, які знають лише їх ціну та намагаються покрасуватися перед іншими», – іронічно додав співрозмовник.

Проте коли справа доходить до якогось мінімального ремонту чи навіть технічної несправності або ж простого регулювання, то тут уже володарі шикарних авіаційних машин розводять руками й одразу налаштовуються на сервіс-центр. Але ж авіатор, за переконаннями нашого чернігівського авіаконструктора, має розумітися не лише на пілотажній справі, а ще й знати хоча би ази техніки та принципи її роботи.

От, наприклад, для польоту в різних погодних умовах необхідні різні кути атаки лопатей гвинта – залежно від розрідженості повітря. Валерій Михайлович допоміг власникові дорогого літака вручну налаштувати ці кути, коли у нього зламався мікродвигун, який це робив автоматично.

Валерій Полторацький за своє життя власними руками склав 5 літальних апаратів, серед яких особливо тяжко й довго давався йому перший – «Горобець».

Так просто та ніжно автор назвав свого первістка – мотодельтаплан, для конструювання якого довелося багато чого перечитати, зрозуміти, навчитися та зробити власними силами й коштами.

Раніше на таких авіаційних зльотах зустрічалися справжні авіатори – люди, які самі складали й обслуговували літальні апарати та добре зналися не лише на пілотажній справі, а й на будові літака, роботі двигуна, могли власними силами впоратися з різними технічними негараздами. Але нині на подібні заходи приїздять зазвичай ті, хто у змозі придбати гарного літака за чималі гроші, що не кожному по кишені, а тому не кожен може нині займатися авіацією за покликом душі.

На авіафестивалі демонструвалися переважно дорогі іноземні літаки. Хоча був і вітчизняний виробник. Проте лише придбати літак замало – слід пройти навчальні курси в спеціалізованих організаціях (наприклад, у Києві, Харкові, Кропивницькому). Сам же пан Валерій таких курсів не проходив, але служив у нашому льотному училищі на різних посадах, зокрема й на спеціальному навчальному тренажері льотчика ТЛ-39. Тобто поняття про пілотаж та базові знання про конструкцію літальних апаратів мав. Тому хоча й не довелося йому стати льотчиком військового літака, але бажання піднятися в небо стимулювало до самостійного конструювання за допомогою різноманітної спецлітератури (адже інтернету тоді ще не було) та спілкування з багатьма професіоналами цієї справи. І нині майстер з упевненістю може заявити, що льотчик-конструктор має значно ширший світогляд і багаж необхідних для польотів знань, ніж просто льотчик, який уміє лише літати, а весь сервіс і підготовку літальних апаратів виконують інші люди.

Перший успішний політ Валерія Михайловича відбувся восени 1993 р. на полях Бобровиці, а до цього він пережив кілька невдалих спроб, які закінчувалися руйнуванням літака, бо не було в кого тоді взяти курси пілотажу, та й коштів зайвих не мав. Проте конструктор упевнено йшов до своєї мети, адже з дитинства мріяв про небо, і ці мрії щоразу підсилювалися черговим кінофільмом чи книгою.

«Двигун для літального апарата згодиться практично з будь-якого автомобіля, – ділиться досвідом авіаконструктор, – але варто враховувати рекомендацію оптимального співвідношення потужності до ваги – на 100 кг ваги двигуна має бути не менше 100 кінських сил».

У 2001 р. при інституті економіки та управління була створена лабораторія комплексних досліджень авіаційних видів діяльності, при ній організувався авіаційний клуб «Дельта», який очолив Валерій Полторацький. До клубу ходили переважно студенти, а також усі, хто захоплювався небом. У ті часи набували популярності бюджетні засоби авіації – мотопараплани чи парамотори (парашут над головою та мотор за спиною), а також були побудовані нові моделі мотодельтапланів. Крім того дуже пам’ятним для авіамоделістів і багатьох студентів аж 9 країн став туристичний похід – сплав на човнах-байдарках від Новгорода-Сіверського до Чернігова. У ньому брав участь і відомий чернігівський фотохудожник Валерій Інютін (колишній фотокореспондент «Деснянської правди», роботи якого були відомі далеко за межами країни).

Згодом після життєвих перипетій авіаклуб утратив приміщення, і нині зустрічі авіалюбителів за гарної погоди відбуваються на просторах Бобровиці. Адже мотодельтаплан можна розібрати-зібрати за 40 хвилин і переїхати на будь-яку злітну смугу (достатньо 100 м довжини та 2 м ширини), а парамотори взагалі збираються за 10 хв. і коштують найдешевше – від 2 000 у. о., хоча й вибагливі до погоди (бояться сильного вітру та дощу, але й за відсутності вітру важко злітають).

Сучасна молодь вважає: навіщо приходити на якісь гуртки та щось там майструвати і вивчати, якщо в інтернеті є маса різноманітної інформації. Але Валерій Михайлович переконаний: практична робота (навіть дотик до самого корпуса літака) дає значно більше, ніж суха теорія та найсучасніші комп’ютерні програми. А реальне відчуття польоту взагалі лишає незабутні враження. Часто авіатори з метою популяризації авіаспорту бувають у районах і селах, де періодично спілкуються з аматорами та обмінюються досвідом, адже там є багато захоплених небом людей, розповідає співрозмовник. А от міські хлопчаки іноді можуть поставити запитання зовсім не по темі, як-то: «А скільки тут кілограмів кольорового металу, якщо літака на металобрухт здати?..»

Багато хто каже, що грошей для хобі немає, проте на цигарки та пиво – знаходяться…

Але ж авіація, окрім морального задоволення, дає ще й іншу користь – людина самодисциплінується, оволодіває новими навичками та знаннями, дбає про здоров’я.

На запитання про нещодавню катастрофу літака «Cessna-172» Валерій Михайлович відповів, що були й у нього надзвичайні ситуації в небі (перекиди, падіння та зламані ребра). І додав, що всі негаразди залежать на 90% від людського фактору (самовпевненості, недбалості, неуважності), а решта 10% – від непередбаченої випадковості. Стосовно самого загиблого пілота, то пан Валерій знав його, той авіатор закінчив Харківський авіаційний виш, був досвідченим льотчиком та сам конструював літаки. Але під час катастрофи він летів не на власному літаку, а на чужому (можливо, для когось перевіряв його льотні показники). Напевно, там була відмова двигуна, але через недостатню висоту спланувати у вільному польоті й посадити машину не вдалося, хоча літак, за свідченнями очевидців, різко нахилився. Це сталося тому, що для кожного літака є мінімально допустима швидкість (за меншої апарат стає некерованим), і щоб не досягти її при відмові двигуна, слід різко нахиляти літак для швидкісного пікірування. Проте висоти, мабуть, не вистачило – тобто льотчик мав би перестрахуватися і летіти вище та обирати шлях подалі від будівель.

А щодо підтримки їхнього авіаційного клубу, то це окрема сумна історія, каже авіатор. Бо навіть мінімальної допомоги немає. Але ж на дорогих артистів та яскраві шоу вистачає коштів, бідкається пенсіонер, а на технічні види творчості і зайнятість молоді – зась. Нині не кожен хлопець уміє цвяха забити чи розбиту лампочку викрутити, стурбовано говорить співрозмовник, проте вміння готувати красиві салати й супчики популяризують на всіх телеканалах.

І що тут казати – хочеться лише сподіватися, що держава врешті відновить повноцінну підтримку різноманітних технічних гуртків і позашкільної освіти, в результаті чого і молодь займатиметься технічними справами, і досвідчені майстри зможуть достойно передавати свої знання з користю для суспільства.

Джерело: тижневик Деснянська правда

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register