Сусідська війна чи добра справа: на Чернігівщині жінка створила в дворі мініпритулок для собак

До людей, які небайдужі до тварин, насамперед бездомних, ставлення в суспільстві завжди неоднозначне. Одні підтримують їх і нахвалюють, інші ж, кому нічийні тварини заважають, вважають цих людей мало не ворогами.

Таке неоднозначне ставлення відчуває і Любов Макаренко, жителька Семенівки (Семенівська ТГ). З осені 2015 року до подвір’я батьків її чоловіка, що стоїть пусткою в центрі Семенівки, почали прибиватися бездомні песики.

«Почалося все після смерті батьків чоловіка. Тоді звільнилося подвір’я, на якому залишився бабусин собака.

А по вулиці тоді бігала собачка. Така нещасна, від голоду і холоду трусилася. Кажу чоловіку, давай заберемо. І буде в нас ще одна собачка, стерилізую її і буде все добре. А за тією собачкою прибився ще пес і так далі...», – розповідає Любов Макаренко.

І так поступово назбиралося песиків на своєрідний мініпритулок. Нині їх 18, було 19. Одному з песиків вдалося знайти нових господарів. Загалом же пані Любов пристроїла в добрі руки більше 100 нічийних собак.

Варто зазначити, що Любов Макаренко – не якась жаліслива бабуся, яка підгодовує собачок і кішечок. Вона – інтелігентна жінка, працює в музичній школі і навчає дітей грі на скрипці. Чоловік пані Любові – лікар. Тобто родина благополучна й адекватна. Просто Любов Макаренко – небайдужа і чуйна людина, яка не може удавати, що не помічає страждань нікому непотрібних тварин.

«На перший погляд, музика і собачий притулок – це несумісні речі, але доводиться поєднувати. І на ринку квітами почала підторговувати, бо чотирилапих треба годувати.

Піклуватися про тварин ніхто мені не допомагає. Дякую чоловіку, що з двору не виганяє. Зранку він ходить годує їх. Я годую, коли чоловік на чергуванні в лікарні. Корми купую за свої гроші, чоловік не дає. Якщо відверто, він проти мого захоплення.

Ось у мене зарплата 8 тисяч гривень, то 5 із них, навіть більше, витрачаю на собак. Бо я ще на вулиці підгодовую песиків, може 20, а може й більше.

Після роботи беру «кравчучку» та йду купувати корми, тягну їх на собі. Буває, що й 50 кілограмів ваги. Як дорога розчищена – це півбіди, а нині дуже важко. Ось нещодавно поки по снігу довезла, то думала, що й впаду вже. Але собак годувати треба», – зазначає жінка.

ЧИАЙТЕ ТАКОЖ: У громаді на Чернігівщині створюють умови для розваг сільських людей

За її словами, на тижневе харчування утриманців її мініпритулку витрачає тисячу гривень, а буває, що й більше. А ще ж потрібні препарати від бліх, глистів, стерилізація тварин й таке інше. Трапляється, що собаки хворіють, то потрібне лікування. Якихось поблажок в оплаті послуг для нічийних тварин ніхто не робить.

«На себе грошей не вистачає, зокрема на лікування. Вже не знаю, як пахне сир, вершкове масло, ковбасу не пам’ятаю, коли купувала. Їм картоплю, кістки варю, що собакам купую. То свої страви курячим бульйоном заправляю. 15 тисяч гривень у мене на кредитці боргу, не знаю, коли віддаватиму.

Чоловік у мене харчується за своєю програмою. Він невибагливий до їжі і він же оплачує комунальні послуги. Також продукти деякі купує, але всі скромні. Наприклад, купить свинячу голову, пообрізає сало, м’ясо, язик. Тушкує все це і їсть із картоплею чи кашею. І йому подобається. А я такого не їм.

Мені також не було за що купити сенсорний мобільний телефон. Я тільки оце в серпні придбала», – розповіла Любов Макаренко.

За словами жінки, через своє небайдуже ставлення до тварин нажила проблем із сусідами.

«Я така одна на всю громаду. Сусіди лаються, вони мене ненавидять. Кажуть, собак навела чи розвела. Ну як я розвела? Розводять у розплідниках. А в мене – притулок. І влада нічим допомагати не хоче. Зверталась і до керівників наших семенівських, і в нас була сусідка депутатка, її просила, щоб притулок чи ще щось відкрили – ніхто і слухати не хоче, нікому нічого не треба. Пояснення одне – немає коштів. А як трапляється якась прикра ситуація з тваринами в місті, то до мене всі звертаються. Ви ж, мовляв, волонтер, то допоможіть, рятуйте. А хіба ж я волонтер?» – зауважила жінка.

Любов Макаренко зізнається, що їй самій доводиться дуже важко. Але трапляється, що разово небайдужі люди чи комерсанти деяку підтримку надають.

«Соромно просити, хто що дасть, те й добре. Але ж собаки їсти хочуть щодня, тож проблема є.

Мені дуже шкода цих тваринок, як можна їх бити чи вбивати? Це ж частина живої природи, як і люди. Але багато хто цього не розуміє. Буває, навіть мені кажуть: «А що я на собак твоїх маю гроші давати»? Але ж хіба це мої собаки? Я ж за такими розумниками, як ті люди, і підбираю тварин.

Котів зараз масово повикидали. Вони в підвалах ховаються, їх виганяють звідти, душать, вбивають.

Ось подивишся в інших містах, люди котячі будиночки будують і підгодовують. А у нас – ніхто, як звірі. Я всім кажу: «Я у вас тут людина із майбутнього. Ви ще прийдете до того, що до тварин треба ставитися толерантно», – переконана Любов Макаренко.

Як вже зазначалося, пані Любов ні в кого нічого не просить. Але все-таки світ не без добрих людей. Можливо, хтось чимось і захоче підтримати цю жінку та її «підопічних».

Ірина Осташко 

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv