У рідній Хрипівці не поспішають вшановувати пам’ять Левка Лук’яненка

На початку липня нинішнього року українське суспільство сколихнула трагічна звістка: перестало битися серце Левка Лук’яненка, якого за життя охрестили батьком української незалежності.

На рідній для Лук’яненка Чернігівщині через кілька днів після похорону громадські активісти і патріотично налаштовані діячі почали висувати пропозиції, як годиться вшанувати пам’ять справжнього героя України. І одразу ж списи почали ламатися. Бо на честь українського патріота було запропоновано перейменувати одну із центральних вулиць Чернігова – Рокоссовського, на якій певний час жив пан Левко. Варто зазначити, що проти цієї ініціативи виступили багато містян. Мотиви в кожного з них різні й аналізувати їх зараз не будемо.

Лунали й інші пропозиції: збудувати площу на честь Лук’яненка на П’яти Кутах чи перейменувати на його честь площу Дружби народів. Одностайності в цьому питанні досі немає. До того ж, юристи наголошують, що швидко такі справи не вирішуються. Має пройти певний час. Наприклад, пам’ятну табличку на будинок, у якому жила видатна особистість, вішають лише через рік від дня смерті.

Проте, як слушно зауважив один із активістів, уся країна дивитиметься, як на Чернігівщині вшанують пам’ять Левка Лук’яненка. В обласному центрі це, принаймні, обговорюють. Щоправда, багато активістів зізнаються, що й гадки не мали, що на ідею перейменування вулиці містяни так негативно відреагують.

Тим часом журналісти ЧЕline вирішили з’ясувати, як збираються увіковічнювати пам’ять Левка Лук’яненка на його малій батьківщині – в селі Хрипівка Городнянського району. Поспілкуватися вдалося із в.о. старости Хрипівської сільської ради Олександром Ткаченком і діловодом Наталією Вербицькою. Вони розповіли, що про видатного земляка у селі, звісно, пам’ятають. Мовляв, він багатьох односельців знав і його знали. Але в рідній Хрипівці Лук’яненко був нечастим гостем – приїжджав на свята, бував під час виборів, коли йшов у Президенти, і на запрошення.

«У 2011 році він разом із хрипівцями святкував День села, приїжджав на 400-ту річницю населеного пункту. Зазвичай у селі його вітали з рушниками й хлібом. А він привозив свої книжки, зустрічався з людьми. У спілкуванні був приємний, усміхався. Звичайною нормальною людиною був. І відео з ним знімали, і фото позалишались, є приємні моменти, які можна згадати. Наприклад, як вітав і обіймав сільських першокласників», – сказала Наталія Вербицька.

Натомість в.о. старости поділився своєю думкою про пана Левка і як посадова особа, і як простий житель. До речі, вони відрізняються. Як посадовець казав, що це патріот, боровся за незалежність України, дуже ідейним був та інші подібні речі. А ось з особистого боку пан Ткаченко зазначив, що Левко Лук’яненко його трішки розчарував. Деяких його ідей він не розуміє і не розділяє й досі, зокрема, як прочитав кілька його книжок.

«Свого часу, коли Лук’яненко збирався в Президенти, я ходив по селу, збирав за нього підписи. У 2002 році організував йому зустріч із земляками в нашому клубі. Проте на нього тоді такі нападки були. Навіть не знав, як відбитися. Він розповідав, що все життя бився за незалежність. А людей хвилювало геть інше – що роботи нема і економіка не працює. Тоді він зрозумів, що серед хрипівців «в особливій пошані». Тож тривалий час не з’являвся в селі. Приїхав тільки через чотири роки», – розповів в.о. старости.

Спілкуватися з паном Левком Олександр Ткаченко перестав після того, як попросив допомоги в Левка Лук’яненка на пам’ятник односельцям, які загинули в роки Другої світової війни. Мовляв, він відповів, що жертви були даремні, за москалів, тож ніяких пам’ятників не треба.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рокоссовського VS площа П’яти кутів: у Чернігові хочуть увіковічнити Левка Лук’яненка

Також в.о. старости пригадав, як Лук’яненко допоміг селу.

«У 2006 році село газифікували, відповідно до проектної документації, на це потрібно було багато коштів. Тож створили ініціативну групу, яка просила допомоги в усіх інстанціях, і в Левка Лук’яненка також. Він відреагував і звернувся до тодішнього губернатора Владислава Атрошенка, і з бюджету було виділено 200 тисяч гривень на газифікацію села Хрипівка», – повідомив чоловік.

Наталія Вербицька розповіла, що нині в селі вже не залишилось близьких родичів пана Левка. Всі відійшли у вічність. Щоправда, люди з прізвищем Лук’яненко в селі живуть. Але то вже сьома вода на киселі. Не збереглось і родове гніздечко Лук’яненків.

За словами Олександра Ткаченка, зараз, де колись було подвір’я і хата, ростуть «джунглі».

«Ще за життя Левка Лук’яненка в Городні вирішували, щоб розчистити і облагородити те місце. Але поки Городнянська громада утворювалася, було багато справ, тож руки не доходили. Тепер же після смерті земляка там однозначно щось буде. Але сестра покійного приватизувала ту ділянку під забудову. Тобто то приватна власність. І міська рада буде домовлятися з нею, щоб поставити там пам’ятний знак. Який він матиме вигляд, ще не можу сказати», – розказав в.о. старости.

До речі, вулиці, названої на честь Левка Лук’яненка, в селі немає. Будинок, де він виріс, стояв на вулиці Партизанська. Тож на останніх зборах жителів цієї вулиці, які відбулись минулої неділі, 22 липня, була озвучена пропозиція перейменувати її на честь видатного земляка. Поки що односельці ідеї не підтримали. До речі, на похорон Левка Лук’яненка з Хрипівки ніхто не їздив.

Як відомо, скільки людей, стільки і думок. До того ж, Левка Лук’яненка ніхто не ідеалізує, бо кожна людина має позитивні та негативні сторони. І це нормально. А ще часто трапляється, що геніїв за життя не визнають. Можливо, певною мірою наше суспільство ще не доросло до розуміння величі думки Левка Лук’яненка. Бо більшість із нас змушена думати тільки про хліб насущний. Проте українська історія вчить, що щастя можливе лише у власному домі без заклятих «братів». На жаль, багато хто не може усвідомити цього навіть на четвертому році російсько-української гібридної війни.

Ірина Осташко