Від декорацій казки про Алі-бабу до сучасного королівства: враження нашого земляка від Марокко (Фото)

Сьогодні дедалі більше людей мають можливість відкривати для себе світ – проводити відпустки у подорожах за кордоном.

«Благо лоукости (авіакомпанії, що надають послуги повітряних перевезень пасажирів за значно нижчою вартістю, ніж традиційні авіалінії. – Ред.) зараз дають можливість недорого літати в інші країни, адже пізнавати іншу країну – захопливе заняття. А ще цікавіше – відчути її зсередини, вийшовши за межі готелю або автобуса, поспілкуватися з людьми», – із таких слів розпочинає свою розповідь про нещодавню мандрівку до однієї з африканських країн 53-річний Михайло Вовк із Семенівки. У лютому він разом із групою однодумців одного з українських турклубів відвідав Королівство Марокко.

Основною складністю в підготовці до поїздки для Михайла як для людини, яка проживає в провінції, стало отримання візи на в’їзд до цієї країни. Українцям для відвідування Марокко потрібна віза з чималим набором довідок і обов’язковим відвідуванням (два рази!) Консульства Марокко в Києві. А це, крім витраченого часу, ще й певні матеріальні витрати. Одне радує, зазначає чоловік, візу видають майже всім. Натомість порадував ціною переліт авіакомпанією Rinair із Києва до Марракеша з пересадкою у Варшаві, а назад у Кракові, – приблизно 200 євро туди і назад.

Михайло з командою їхав знайомитися з Марокко, щоб випробувати себе, піднявшись на найвищу вершину Атлаських гір – гору Тубкаль, висотою 4167 м, а також побувати в пустелі Сахара, помандрувати узбережжям Атлантичного океану, подивитися інші природні та історичні красоти цієї африканської країни.

Подорожуючи Марокко, розповідає мандрівник, зупинятися на ночівлю доводилося в місцях найрізноманітнішого ступеня комфорту: від притулку в горах, наметів у пустелі до сучасного готелю з басейном і частковим all inclusive.

«Із найбільш приголомшливих подій – ночівля в гірському притулку, побудованому французьким альпіністським клубом в Атлаських горах на висоті 3 200 м. Приємна інтернаціональна компанія, де єдиними джерелами тепла були теплі посмішки постояльців притулку і камін у холі, який запалювали ближче до вечора.

І те незабутнє відчуття, коли тиша Сахари проникає крізь намет разом із нічним морозцем…

А як описати (відчути можна) нічліг за п’ятдесят метрів від океану, поруч із пляжем Легзіра, де ти засинаєш під шум прибою і в кімнаті витають найдрібніші океанські бризки…

А чого варта одна ніч у стародавньому Ес-Сувейрі в пафосному готелі зі своїм уявленням про колоніальний стиль і східну розкіш. Стіни отруйно червоного кольору, запилені антикварні атрибути інтер’єру, але… роздовбані розетки в номері і ліжко підозрілої чистоти. І з першими променями сонця тебе будить багаторазово посилена молитва мулли з найближчої мечеті… а ще ранній сніданок у харчевні з місцевими берберами, де в пам’яті назавжди залишилися смак коржів, щойно з вогню, пряженого масла з ароматом м’яти та оливок».

Пан Михайло зазначає: якщо мати з собою спальник, який завжди виручить європейського мандрівника в арабському побуті, і готовність прийняти та вважати побутові складнощі місцевим колоритом, буде і вибух емоцій, і залишаться приємні спогади про подорож.

Наш земляк разом із однодумцями пересувався країною в орендованому автомобілі, благо, відзначає він, дороги в Марокко хороші, а вартість бензину не дуже відрізняється від вартості в Україні: 1 літр – 1 долар. У Марокко впадає у вічі те, що будують багато житла. Майже повсюдно на пустирях біля великих і малих міст видно ділянки землі під забудову з уже асфальтованою дорогою й освітленням ще не побудованих вулиць. Поруч із кожною ділянкою – «тумбочка». Це підведені комунікації: електрокабель, водопровід, каналізація.

«Усе для забудовника! І жодного самозахоплення та самовільного будівництва уздовж берегової лінії океану. Стабільність (порядок), безпека і колоритна природа – це те, що приваблює людей вкладати свої гроші в Марокко», – зазначає Михайло.

Марокко – демократична, соціальна та конституційна монархія. Зображення короля (в різному віці) в Марокко можна зустріти в найбільш несподіваних місцях: на грошах, на вулиці, в готелях і кафе в самій глибинці країни. Жителі Марокко його поважають і шанують. Це помітно і це щиро. Особистість Короля є священною і недоторканною, він гарант незалежності і територіальної цілісності Королівства. А поліцейські на центральних автошляхах і в маленьких селищах, де є туристи, – запорука безпеки в країні. Патрульний автомобіль із поліцією українські туристи зустріли навіть на звичайній дорозі гірського перевалу Атлаських гір.

Попри те, що Марокко – це ісламська країна, де в кожному селищі є мечеть, де заклики до ранкової та вечірньої молитви мулла оголошує по всій окрузі, на думку нашого земляка, до туристів і людей іншої віри в Марокко звикли. Адже туризм – дуже велика стаття доходів для країни і джерело заробітку для населення. Бедуїни Сахари, наприклад, взагалі припинили кочове життя і живуть, обслуговуючи туристів, катають їх по пустелі на верблюдах, організовують наметові містечка в піщаних дюнах Сахари. А старі квартали (Медини) в містах Марокко – це суцільний арабський базар для туристів, де ціна залежить від вміння торгуватися. До туристів ставлення трепетне, як до джерела заробітку.

У Марокко є і сучасні міста – Касабланка, Агадир тощо, але особливість країни – провінція. Це як декорації казки «Алі-Баба і сорок розбійників». Багато збережених культурних пам’яток, які є Всесвітньою спадщиною ЮНЕСКО, наприклад, прекрасна стародавня фортеця Айт-Бен-Ходдоу.)

«Збережений східний колорит країни люди підтримують і мають від цього певний дохід. Безліч туристів із Європи, Китаю та й із самої Африки (з Ефіопії) я зустрів за ці два тижні. Французи та іспанці прилітають сюди на свята, або позайматися серфінгом на океанських хвилях».

«У гостях добре, а вдома краще» – запевняє відома приказка. Переповнений емоціями, Михайло розповідає, що це приголомшливо – відкривати для себе інші країни, знайомитися з людьми іншої ментальності, пізнавати красу світу.

«Після цього інакше дивишся на свою країну і, можливо, будеш любити її ще сильніше. В українських Карпатах не гірше за атмосферою, якістю готелів, обслуговуванням, а за душевністю місцевого населення навіть краще».