Минають дні, летять за ними ночі,
Реальність відкривається нова.
«Ти ще жива?» – весь колектив регоче.
«Не «ще», – кажу. – Нарешті я жива!»
Ранкову каву п’ю не з монітором,
В обід балакаю не в чаті – наяву!
До понеділка я була актором,
Лиш п’ятий день нарешті я живу.
Чи не зійду завчасно з естафети?
Я нині проти течії пливу,
Штурмую гори і ламаю трафарети…
Не імітую, а по-справжньому живу.
Пі.сі. Я досі на дистанції. Проте маю невимовне бажання зайти в соцмережі. Аби видалитися з них.
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
Давай паролі — допоможу!)
Альона, тримайся!