У полоні системи. Як у Чернігові прищемлюють баскетбол і «створюють» заслужених тренерів

Ця історія є наглядною ілюстрацією до того, чому загальна палітра розвитку спорту в Україні є аж надто невтішною. Так, атлети, яких прийнято називати діамантами, з’являються регулярно і це створює ілюзію сталого розвитку. Однак якщо придивитися ретельно, то отримаємо безлад майже в кожному з регіонів. Безлад, пов’язаний з бажанням людей, яким довірене керівництво спортом, отримати власну вигоду. І заручитися перед тим підтримкою тих осіб, які будуть віддані і легко керовані.

Вахтер чи заслужений тренер?

Нині вашій увазі – приклад функціонування спортивної галузі на Чернігівщині, де громадськість відверто повстала проти абсурдного присвоєння звання заслуженого тренера України Русланові Степаненку, людині, яка все свідоме життя була при спорті, але ніколи не була причетна до власне тренерської діяльності. На початку 2000-х років ця людина виконувала у спортшколі функції вахтера, відповідала за звітність відвідувачів тренажерного залу та чергувала у лазні. Пізніше завдяки стосункам з однією зі спортсменок Степаненко перетворився в спортивного інструктора.

Найкумедніше, що звання заслуженого тренера досі не має навіть олімпійська чемпіонка Афін-2004 з важкої атлетики Наталія Скакун, котра є практикуючим тренером 12 років. Проте, виходить, на відміну від Степаненка, Наталія не вміє домовлятися.

Кампанію зі встановлення справедливості очолив відомий у недалекому минулому важкоатлет і бобслеїст Дмитро Ткаченко. Він стверджує, що чинні спортсмени виступати проти Степаненка не наважуються, оскільки побоюються, що він вставлятиме їм у колеса палиці. Мовляв, на кожного в пана Руслана є у шафі «по скелетику». Тому до справи взялися представники попереднього покоління чернігівських важкоатлетів, вихованці знаменитого тренера Олександра Рикова. Річ у тім, що Степаненко після отримання звання заслуженого тренера має амбіції керувати місцевою спортшколою, яку Олександр Риков, котрий підготував двох видатних важкоатлеток – олімпійську чемпіонку Наталію Скакун і чемпіонку Європи Віту Руденок – власне й привів до пуття і тривалий час очолював.

«Степаненко отримав звання заслуженого тренера України, нікого в своєму житті не підготувавши, — каже пан Дмитро в коментарі «Главкому». – Ті спортсмени, яких він називав своїми вихованцями при подачі документів, нічого спільного з ним не мають. Приміром, ніяк не причетний до «тренера» Степаненка член сучасної збірної України з важкої атлетики Олексій Бібік. Ще двоє дівчат, Яна Яремка і Наталія Остапенко, закінчили кар’єру в 2012 році і відтоді відійшли від справ. Їхні імена використовуються без відома. За умови, що ці спортсменки тренувалися у Білій Церкві і від спорту відійшли вже навіть їхні тренери. В Чернігові Наталія і Яна тренувалися під керівництвом Василя Почкаєва, спеціаліста, який працює понині. І тільки Владислав Шимченко три місяці займався у Степаненка в групі загально-фізичної підготовки, але потім від послуг цього «спеціаліста» відмовився».

Спортсмени і практикуючі спеціалісти налаштовані рішуче, оскільки вважають, що головною метою пана Степаненка є намір разом із посадою директора спортивної школи отримати контроль над фінансовими потоками.

Руслан Степаненко отримав звання великою мірою завдяки сприянню відомої в минулому біатлоністки, а нині директора Департаменту сім`ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації Ніни Лемеш. Правда, у Ніни Петрівни зараз чимало клопотів, пов’язаних з бажанням втриматися на посаді, тому особливої підтримки від неї Степаненко не має.

Зауважимо, що після того, як спортивна громадськість сколихнулася, Руслана Степаненка звільнили з посади інструктора-методиста і тренера-викладача з важкої атлетики. Дмитро Ткаченко сприймає це як маленьку перемогу на шляху до позбавлення колишнього вахтера звання заслуженого тренера.

Обділений баскетбол

«Ситуація зі Степаненком є наслідком недосконалості спортивної системи в Україні загалом, — каже колишній гравець, а нині тренер баскетбольного клубу «Чернігів» Ігор Саченко. – Принципи присвоєння звань начебто й зрозумілі, але подання залежить від окремих людей. Пані Лемеш – прекрасна у минулому спортсменка, учасниця чотирьох Олімпіад. З великою повагою ставлюся до її заслуг, тому сприйняв її призначення на посаду керівника департаменту п’ять років тому з великою надією в те, що прийде людина спорту і нарешті спробує навести у запущеній галузі лад. Ніна Петрівна так і обіцяла, у неї було прогресивне бачення, розуміння усіх проблем. Ми їй вірили. Проте минуло зовсім небагато часу і пані Лемеш не просто продовжила діяння своїх попередників, а ще й розвинула їхні методи».

Найперше Ігор Саченко невдоволений принципами розподілу бюджетних коштів між видами спорту. Тренер визнає, що бюджетних грошей на потреби спорту на Чернігівщині виділяється вкрай мало (у 2019 році – 1 597 618 гривень), але при цьому одним видам віддається пріоритет, а інші не просто недоотримують фінансування, а не отримують його взагалі. Мова зокрема про баскетбол, котрий згідно наданої нам документації відсутній у списках фінансованих. Впродовж 2018 і 2019 років.

Пан Саченко вважає упередженням, що поряд із тим біатлон, який є рідним для Ніни Лемеш видом, фінансується найліпше. У 2018 році на потреби стріляючих лижників виділили 386 тисяч гривень, цьогоріч – 278 тисяч. З одного боку, ця сума виглядає мізерною, адже чернігівська школа біатлону є однією з провідних у країні. З іншого ж – згадувані цифри покривають витрати на проведення учбово-тренувальних зборів для вихованців біатлонної школи. Члени національної збірної фінансуються з державного бюджету. Крім того, 5 мільйонів гривень щороку окремо виділяється на функціонування ДЮСШ з лижних видів спорту й відповідно тренувальної бази, стан якої є далеким від ідеального. Так, відремонтована лижоролерна траса, але умови для життя спортсменів у кімнатах бази бажають кращого. І то м’яко кажучи, бо стіни у звичайних номерах обшарпані, можна зустріти й грибок.

Крім біатлону, до списку найфінансованіших у Чернігівській області входять легка атлетика (242 тисячі – у 2019 році), велоспорт (186 тис.), важка атлетика (132 тис.), бокс (111 тис.), художня гімнастика (106 тис.),  лижні гонки (104 тис.), кульова стрільба (78 тис.), веслування на байдарках і каное (75 тис.), стрільба з лука (68 тис.), пляжний волейбол (52 тис.), дзюдо (44 тис.). На ще сім видів асигнування помітно нижчі. То за умови, що загалом кошти з обласного бюджету виділяються для 19-ти видів.

За словами пана Саченка, коштів на баскетбол Ніна Лемеш не хоче виділяти у зв’язку з тим, що не бажає фінансувати відкриття школи вищої спортивної майстерності з цього виду спорту. Дивна логіка, особливо за умови, що саме в Чернігові зростав як  спортсмен єдиний український олімпійський чемпіон з баскетболу Олександр Волков.

Правда, невдовзі після призначення на посаду керівника Департаменту Ніна Лемеш зібрала баскетбольну спільноту області і запропонувала збирати команду для участі в чемпіонаті України у першій лізі. Власне, ідею з відкриттям відділення баскетболу при ШВСМ Ніна Петрівна першою й озвучила. Ігор Саченко з однодумцями за обіцянку вхопився і оперативно зібрав найталановитіших чернігівських хлопців, а також окремих гравців, які б відповідали першоліговому рівню, з Ніжина. Хоч очікуваного фінансування відразу й не було, кошти на вступний внесок, два комплекти форми, м’ячі, оплату оренди залу  знайшли власними зусиллями. З надією, що компенсовуватися будуть подальші витрати. Але після того, як БК «Чернігів» відіграв пів  сезону і потрапив у плей-оф, пані Лемеш заявила: «Грошей немає». Про обіцянки вона забула.

Ігор Саченко стверджує, що мова не йшла про якісь неймовірні суми. «Щоб команда не мала проблем, до бюджету ШВСМ вартувало додати 150 тисяч гривень, — каже тренер. – Але обіцяного чекаємо вже три роки. При цьому Ніна Петрівна всюди розповідає, що баскетболісти вимагають від неї 600 тисяч. То маніпуляція, бо таку суму ми вказували лише спочатку, коли в команди не було ні інвентарю, ні форми. Але ці витрати ми взяли на себе».

Наразі БК «Чернігів» у поточному чемпіонаті України грає за кошт ситуативних інвесторів. Команда виграла три матчі з десяти і посідає в першій групі першої ліги шосте місце з семи колективів. Правда, гарантії, що перебиватися клуб зможе й надалі, немає. Як нерідко буває в нашому спорті, через безгрошів’я команда може щезнути будь-якої миті. І саме це пана Саченка й лякає найбільше.

Найсмішніше, що навіть чемпіонати області, дитячу лігу, стрітбольні турніри влітку чернігівські баскетболісти теж проводять за кошти, які вдається знайти власними зусиллями. З чим пов’язана така дискримінація – збагнути важко.

Кадри вирішують усе

Власне, на цьому місці є сенс повернутися до того місця, з якого цей матеріал розпочинався. Тобто, з кадрових питань. Наші співрозмовники стверджують, що більшість керівників підрозділів є фактично кишеньковими виконавцями волі пані Лемеш і згадуваний вище Степаненко мав би стати одним із них.

Те саме стосується й профільного спортивного заступника керівника Департаменту з фізкультури і спорту. Тривалий час призначень на цю посаду пані Лемеш уникала, вважаючи, що здатна контролювати цей напрям самотужки. Врешті під тиском громадськості Ніна Петрівна призначила на цю посаду пана Дубка, людину, яка до спорту не була причетна взагалі. Поки новопризначений чиновник сидів мовчки, його діяльність керівника влаштовувала. Але коли пан Дубок почав вникати у процеси і в них втручатися, пані Лемеш його зі скандалом звільнила. Судова тяганина з цього приводу не припиняється понині. Тим часом, новою заступницею з питань фізичної культури та спорту, теж через дуже тривалий час стала Олена Швидка, людина, яка теж у спорті досі не працювала, а обіймала керівну посаду в об’єднаній територіальній громаді села Іванівка.

А ось, приміром, у Школі вищої спортивної майстерності з індивідуальних видів керівника немає досі, вже п’ять років. Попереднього керівниця Департаменту звільнила, а нового призначати не поспішає досі, тримаючи весь цей час виконувача обов’язки. Чому так – велика загадка.

Чернігівське обласне відділення національного олімпійського комітету очолює колишній керівник облдержадміністрації Валерій Куліч. З ним пані Лемеш має повне взаєморозуміння. З усіми витікаючими. Приміром, підвідомчою організацією Департаменту є обласний центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», котрий займається популяризацією фізичної культури і спорту на Чернігівщині. Центр проводить заходи на кшталт «Мама, тато, я – спортивна сім’я», «Веселі старти» та деякі інші спортивно-масові заходи, які перегукуються з НОКівськими «олімпійськими уроками».

Пан Саченко стверджує, що ця схожість вміло використовується. Скажімо, «олімпійські уроки» в різних куточках Чернігівщини проводяться працівниками «Спорту для всіх» і за кошт цієї бюджетної організації. Але при цьому для звітності робляться світлини з банерами НОКу, з якими пані Лемеш звітується перед Національним олімпійським комітетом України.

«Враховуючи, що звітність за виділення спонсорських грошей для таких заходів не надто сувора, можна не сумніватися, що гроші за захід, який проводиться за гроші «Спорту для всіх», списуються з НОКу України, — змальовує незамислувату схему Ігор Саченко. – І то одна зі схем. Також мені відомо, що за умови існування великої кількості підвідомчих організацій, люди рахуються там, а сидять у Департаменті. Це робиться для того, щоб економити фонд заробітної плати по Департаменту і за рахунок цього виписувати премії собі і найвідданішим працівникам».

Звісно, Чернігів у цьому контексті зовсім не унікальний. Схеми і методи, які практикуються там, притаманні відповідним відомствам і в решті регіонів України. Питання лишень у тому, де й коли з’явиться наступний каталізатор у вигляді нового Степаненка.

Джерело: «Главком»

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv