Життя цих людей кардинально змінилося і вже навряд буде таким як раніше… Після окупації змінилося все: побут, стиль життя і навіть цінності. З самого ранку 24 лютого тихі й затишні північні села Чернігівської області перетворилися на зону бойових дій. Хоч гостра фаза війни тут вже позаду, утім з російського кордону в прикордонні села щоденно прилітають «сюрпризи» у вигляді мін та артилерійських снарядів.
Щоденно в небі «пасуться» ворожі дрони і періодично скидають на українську територію вибухівку.
«Бувало, за кількасот метрів від будинку прилітало. Постійні обстріли дуже сильно впливають на психіку. Батьки в мене вже на межі. Як копали картоплю, то спочатку вичекали, поки відстріляються, а потім швиденько поїхали на город, — каже жителька Сновської громади Наталія Єфименко, працівниця сфери комунального благоустрою. — Батько взагалі ледь був не загинув. Коли комбайном молотив зерно, снаряд неподалік прилетів.
Копають картоплю і молотять зерно під обстрілами
Як би це дивно і певним чином парадоксально не звучало, але мешканці українського прикордоння починають звикати до нових – буремних і небезпечних реалій життя. Більшість населення попри регулярну небезпеку обстрілів і повторних наступів нікуди евакуйовуватися не збирається. Мовляв, тут наш дім, а тому – вже як Бог дасть.
Попри заборону і мінну небезпеку люди ходять до лісу за грибами, донедавна збирали ягоди (північні ліси багаті на малину, ожину та чорниці), готуються до зимівлі, обробляють землю. Змушують свідомість переключатися на повсякденний побут. Адже постійні думки про війну, як кажуть там, «можуть з розуму звести».
Сновська громада Чернігівської області – прикордонна. Цій громаді «пощастило» жити по-сусідству і з Росією, і з Білорусією. Наприклад, від села Гірськ до російського кордону лічені кілометри. Ворожу територію з певних локацій видно звідси неозброєним оком. Та й росіяни щоденно нагадують про себе обстрілами. Але попри все – життя тут триває.
«Нині в нашому селі проживає близько 300 людей. З початком повномасштабної війни з Гірська виїхало не більше півсотні жителів. Решта залишається тут і живуть одним днем, — продовжує Наталія Єфименко.
Коли північні населені пункти були окуповані російськими військами про Гірськ дізналася вся Україна. У своєму ганебному ролику російський пропагандист Філлілпс Грем показав момент роздачі гуманітарної допомоги з Росії. За словами місцевих, участь у цьому «спектаклі» брали лише кілька родин. Одна родина нині взагалі виїхала звідти.
«Ці люди виїхали з села. Подейкують, що вони в Білорусі. Хоча якщо відверто, то в селі ще є такі, що досі попри всі ці жахи і звірства симпатизують Росії. Звичайно, це люди більш похилого віку. В інших селах прикордоння також є такі. Але переважна більшість у нас має чітку проукраїнську позицію», — запевняє Наталія Єфименко.
Готуються до зими: рубають дрова і збирають кошти на потреби фронту
Ще одне село прикордоння Чернігівщини – Тур’я. Хоч цим селом з початку повномасштабного вторгнення і сунули ворожі колони, зараз тут відносно спокійно. І основні турботи селян пов’язані з підготовкою до зими.
«Попри складну ситуацію люди у нас в селі намагаються не сидіти склавши руки. Заготовлюють дрова. Готуємо село до непростого періоду», — розповідає староста Тур’ї Олександр Артюшенко.
Він згадує, як під час бойових дій в області селяни спостерігали запуски ракет з російської та білоруської територій, літаки, що летіли бомбити Чернігів. До всього додалися матеріальні проблеми.
«В перший місяць війни не було виплат ніяких. Ні пенсій, ні субсидій. Зараз все більш-менш нормально. Магазини працюють, продукти є, — каже Олександр. — Щоправда ціни на все дуже зросли. Але головне – аби було тихо і мирно. З усім іншим ми впораємося. Хоча і зараз тривожно дуже. Війна триває, і ніхто не знає, що буде завтра. Особливо у нашій громаді. Адже ми живемо безпосередньо по-сусідству з агресором. І це наша велика біда».
Чимало чоловіків з Тур’ї нині воюють на фронті проти російських загарбників. У селі намагаються підтримати своїх героїв і проводять різні благодійні заходи.
«Дуже багато потреб для фронту, тому ми намагаємося допомагати. Нещодавно, наприклад, проводили благодійний футбольний турнір на підтримку ЗСУ», — розповідає староста.
На жаль, нещодавно в Тур’ї була жалоба – хоронили місцевого воїна Євгена Шумського, який загинув під час бойового зіткнення та артилерійського обстрілу противника по позиціях військової частини в районі Новомиколаївки Херсонської області.
Економіка прикордоння і допомога волонтерів
Соціально-економічна ситуація в прикордонних населених пунктах нині непроста. Північні пункти Чернігівської області завжди були депресивними у плані бізнесу і розвитку, а з початком війни і поготів. В район, де щоденно лунають вибухи, залучити бізнес майже нереально. Навпаки. Чимало підприємців згорнули свою діяльність.
Але не все втрачено. Хоч невеличка, проте позитивна динаміка економіки все ж є. За словами голови Сновської громади Олександра Медведьова, попри всі турбулентності – громада залишається на плаву.
«Нині працюємо в штатному режимі. Щодо обстрілів і безпекової ситуації, то у прикордонних селах Хрінівка, Гірськ, Клюси ситуація контрольована, але, звичайно, нестабільна. Збираємо врожаї», — розповідає він.
Врожаї хороші, каже голова, але ж не всі площі були засіяні. Зокрема, в селах Хотуничі, Стара Рудня, Петрівка, Смяч. Аграрії навесні боялися мін там, де раніше стояли окупанти.
«Хоча є бізнес, який відновився після війни. Маслозавод, наприклад. До війни не працював, — переходить до позитиву Олександр Медведьов. -Хлібокомбінат працював, але потужність була суттєво менша, ніж нині. Приватний підприємець нині нормальні об’єми постачає. Менше стали хліба завозити з Чернігова, тому більше у нас тут стало місцевого хліба. Працює харчокомбінат, наш колишній електромеханічний завод. Сказати, що нині всі підприємства зупинилися, то ні».
На прикордонні активно працюють волонтери. Привозять продукти, ліки, засоби гігієни. В громаду приїжджають представники різних благодійних фондів, громадських та релігійних організацій. Відчутна підтримка і міжнародних партнерів.
«Волонтери дуже активно допомагають. Все це доставляють Збройним Силам і незахищеним верствам населення, — розповідає голова. — У прикордоння ми в першу чергу направляємо допомогу до сіл, які були в окупації. Це Клюси, Хрінівка, Гірськ, Нові Боровичі. Останнє – це в нас взагалі героїчне село, староста якого досі не повернувся з російського полону. Не знаємо, що з ним. Оптимізму не втрачаємо».
Непроста ситуація і з освітою. Всі садки та школи в 40 кілометровій зоні від кордону працюють в режимі онлайн. Сусідство з ворогом також призвело до зміни формату роботи деяких бюджетних закладів. Фактично не проводяться розважальні та масові заходи.
Нині, окрім небезпеки на північних рубежах, на порядку денному влади прикордонних громад стоїть питання підготовки до зими. Про всі деталі з міркувань безпеки просять не розповідати. Переконують – ситуація під контролем.
«До зими готові. Дрова завезли практично всюди, де треба. У тому числі й бюджетні заклади», — резюмує Олександр Медведьов.
Якщо раніше дрова заготовляли переважно там, де не було газу, то нині твердим паливом запасаються всі. Люди розуміють, що ворог може будь-коли вдарити по критичній інфраструктурі. Дехто навіть змінює газове опалення на твердопаливне. Всі розуміють, як би сутужно не було, але у разі біди дрова можна знайти. Щоправда тверде паливо суттєво подорожчало.
В кого є можливість, купують генератори. Адже ризик залишитися без електроенергії також є. Ще один важливий момент – заготівля продукції на зиму (картопля, зерно, консервація). Через складну ситуацію з фінансами (багато людей втратили роботу) і катастрофічне зростання цін, все більше людей покладаються на власні запаси.
Павло СОЛОДОВНИК
Цей матеріал створено завдяки ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю ЧЕЛАЙН і не обов’язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.
