«Ми – незалежні»: Втілюють мрії у життя, не визнають городів і люблять подорожі: чернігівка про покоління 30-річних

Люди, які народилися в один рік із нашою Україною, цьогоріч святкують ювілей – 30 років. Вік – прекрасний, бо це життєвий період, коли людина молода, амбітна, завзята і вже чітко знає, чого хоче від життя. Саме такою є Ганна Якубець, сьогоднішня героїня нашого спецпроєкту «Ми – незалежні».

У розмові з Ганною зачепили багато тем – від проблем і викликів, що постають перед молодими людьми, і до філософського розуміння життя.

Упродовж твого життя чи були прояви якоїсь уваги через те, що ти – ровесниця незалежності України?

Суттєвої уваги на цьому ґрунті не було, але могли виникати розбіжності зі старшим поколінням (я не про батьків) у побутових ситуаціях через різний погляд на деякі звички, яких мені й моїм ровесникам не зрозуміти, бо ми не жили в ті часи й повністю не зрозуміємо причин цього. Наприклад, я не уявляю, для чого вдома тримати речі, якими не користуєшся, або ж для чого вирощувати на городі те, що значно дешевше купити.

У своєму повсякденному житті чи відчувала ти, що людина в Україні – це найвища цінність? Або твої проблеми – то розгрібай сама?

На щастя, таких суттєвих проблем, що потребували б великих колективних зусиль і вирішення їх гуртом, у мене не було, тому наразі не опинялася в ситуації, щоб почуватися непотрібною чи покинутою у своїй країні.

Якою справою займаєшся в житті? Які цілі перед собою ставиш і до чого прагнеш?

Я працювала коректором у різних друкованих виданнях, зараз обіймаю посаду літературного редактора у виданні OBOZREVATEL. Я для цього вчилася і про це мріяла, тому можна сказати, що це і є моя мета у професійному сенсі, а ще вважаю, що мені дуже пощастило з кожною своєю роботою. Також удвох із чоловіком любимо подорожувати Україною, для мене це спосіб відпочинку, тому тут ще безліч планів і незвіданих місць, особливо якщо враховувати, що є місця, куди хочеться повертатися нескінченно. Для нас це Одеса, Львів, Київ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Без медика й автобусного сполучення, або Як живуть села на Чернігівщині

Які зараз нагальні проблеми є в людей твого віку? Чи поспішають ровесники створювати сім’ї та народжувати дітей?

Я вважаю, що проблема житла, достатку не прив’язана до певних часів чи поколінь і стара, як світ. Приємно, що серед мого оточення багато людей, які прагнуть мати власне житло, зробити там ремонт і жити із задоволенням, а не скаржитися, як усе важко й погано. А коли створювати сім’ю й народжувати дітей – це особистий вибір кожного, я свій зробила у студентські роки, про що жодного разу не пошкодувала.

Що цікавить людей твого віку? Читають, цікавляться мистецтвом, мають хобі чи, як кажуть, на думці одні гроші?

Моє оточення – це працівники ЗМІ і сфери освіти, це вчителі й викладачі української мови, літератури, а також працівники сфери культури, то теми мови, літератури, культури в нас завжди актуальні. А оскільки вчилися ми в педагогічному університеті за спеціальністю «Українська мова, література й художня культура», то відвідування виставок, театральних вистав було частиною нашого студентського життя. Приємним є те, що більшість людей, із якими я вчилася, реалізувалася за спеціальністю і працює у школах, університетах, садках або ж у ЗМІ. Декого доля тимчасово чи постійно занесла в інші країни – Ізраїль, Китай, Фінляндію, Польщу, Білорусь, Німеччину. Хобі є, звісно (як же без нього жити?), моє хобі – вишивання, в інших моїх ровесників – в’язання, вишивання бісером, декупаж, аби тільки час був.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російського царя Миколу ІІ виховував педагог із Чернігівщини

Як відчуваєш, легше чи важче жити з «дорослішанням» нашої держави?

Я вважаю, що власне благополуччя переважно залежить від наших зусиль і прагнень, а не від держави. Звісно, є фактори, на які ми не можемо вплинути, – розмір комуналки, мінімалки, умови надання субсидій тощо, – але ми ж самі є творцем свого життя, тому наш добробут – у наших руках.

Чи бачиш якісь позитивні здобутки країни за 30 років? Якщо є, то які? На твою думку, їх мало чи багато?

Здобутків і досягнень багато, але головне, що відбулося, – це те, що ми визначились із напрямом руху нашої країни, зрозуміли, до чого йдемо та чого прагнемо.

Чого бракує Україні, аби життя людей насправді покращилося?

Чесності, порядності, поваги одне до одного, усвідомлення того, що для благополуччя країни починати треба з себе, а не критикувати інших. Хоч скільки ми говорили б про недосконалу політичну й економічну систему та низький рівень життя, але якщо ми смітимо на вулицях, обмальовуємо під’їзди, паркуємося на газонах, крадемо рушники з готелів, то ніколи не будемо жити краще, змінювати треба насамперед себе.

Що означає незалежність для тебе і для країни?

Незалежність для мене означає свободу слова, дій, коли можеш говорити і бути почутим, але водночас це і велика відповідальність за свій вибір.

Чого побажала б українцям і нашій державі з нагоди свята?

Миру й процвітання в країні та злагоди вдома, віри і впевненості в собі, життєвої мудрості, невичерпної енергії, сили й наснаги в усіх справах.

Спілкувалась Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv