Російського царя Миколу ІІ виховував педагог із Чернігівщини

C34895B5-877B-4354-84A0-8C2A490829EE-e1610522301563-1-e1611131475157-1-e1611303881728-1-e1615357495169-1-e1615968732625-2-e1618227749588-1-e1618644280407-1-e1619442052684-1-e1619769482810

Чернігівщина – унікальний край, колиска багатьох талановитих і видатних людей. Навіть вихователь останнього російського імператора Миколи ІІ був уродженцем Чернігівщини – із села Степанівка, що на Менщині. Звали ж його Григорій Данилович.

Про Григорія Даниловича в селі розповідають лише хороше. Зокрема, що на його пожертви на початку ХХ століття в селі звели школу, яка збереглася дотепер. І хоча вже минуло багато років, будівля і нині має достойний вигляд.

Збереглися свідчення, що батько Григорія Даниловича загинув на війні. Тож хлопця як сироту забрали на навчання до військового училища або, як тоді казали, кадетського корпусу. Щоправда, Григорій мав схильність до педагогіки. І в цій сфері він досяг неабияких висот: обіймав багато посад педагогічного спрямування, дослужився до головного вихователя царя Миколи ІІ.

185248514_4711471478885562_616287691391568556_n

Данилович дуже хотів, щоб освіта була доступною для сільських дітей. Тож доклав чимало зусиль, щоб у рідній Степанівці звели школу. Вона мала бути великою та двоповерховою. Але підрядник-шахрай на прізвище Кас’янов поцупив частину цегли й побудував собі будиночок у селі Волосківці. А школа вийшла півтораповерховою. На першому поверсі було два класи-комплекти, учительська, коридор і кухня. Між класами була розсувна стінка. Під час Новорічних свят її розбирали – й утворювалася велика зала. А на так званому другому поверсі обладнали квартири для вчителів.

До речі, цеглу для школи робітники виготовляли на цегельному заводі в Синявці вручну. На кожній цеглині стоїть клеймо майстра.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Партизанські землянки та експонати воєнної доби: цікавинки Єліного

У новозбудованій школі Григорій Данилович побував лише раз. У 1905 році вручив найкращим учням подарунки, а школі – підручники та навчальні посібники. Також він допоміг вирішити деякі господарські питання навчального закладу. Інтерес до навчання в селі був суттєвий, але багато дітей через бідність, провчившись 2-3 роки, змушені були залишати школу. Батьки не мали можливості збирати своїх дітей до навчального закладу: купувати їм підручники, зошити, одяг і взуття.

Данилович заповідав, щоб після смерті його поховали на малій батьківщині, у Степанівці. Так і зробили. Спершу його тіло привезли з Петербурга до Мени. Звідти селяни пішки на плечах несли його труну до Степанівки. Також у селі зробили саркофаг для поховання і пам’ятник. До речі, цей пам’ятник височіє і сьогодні.

Тепер на місці, де стояв маєток Григорія Даниловича, розташовується сільський сад. Свого часу в панській садибі навіть працював дитячий садочок. Та коли почали будувати клуб у Волосківцях, маєток розібрали, адже були потрібні будматеріали. Вирішили: оскільки маєток панський, його треба зруйнувати. Щоправда, в будівельників виникли труднощі із паркетною підлогою. Старожили розповідали, що вона була настільки міцною, що навіть молотком її не вдавалося розбити. Тож до приміщення запустили свиней. А вони все там перерили і позривали паркет. Наразі від дворянської садиби залишились лише кілька господарчих будівель.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ірина Осташко

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register