Сьогоднішня історія – про неймовірну дівчину, яка знаходить сили та час жити в гармонії з природою, рятуючи життя не тільки людей, а й усіх живих створінь, які за велінням долі потрапляють до її рук.
Парамедикиня Тіна Литвиненко понад 10 років працює на «швидкій». Крім цього, змалечку допомагає диким тваринам, які потрапили в біду. А ще Тіна працює в проєкті, який спрямований на допомогу людям через взаємодію з кіньми. І виховує особистого коня.
Як пояснює сама дівчина, вона вже народилася з почуттям любові до всього живого, тепер тільки вчиться прислухатися до поклику свого серця.
За цей час дівчина усвідомила, що допомагаючи іншим, допомагаєш і собі. Відкриваєш свої сильні сторони та щоразу краще розумієш своє значення у цьому величезному світі.
Згодом Тіна почала мріяти про власний реабілітаційний центр для тварин і людей.
Спершу ця мрія здавалася тендітній дівчині нездоланною, адже це цілий комплекс організаційних питань і матеріальних витрат. Багато хто через брак ресурсів полишив би спроби досягнути неосяжної на перший погляд мрії, але не Тіна.
Дівчина від мрійливості перейшла до рішучих дій, адже вона впевнена: тільки так, починаючи з маленьких кроків, можна досягти неймовірних цілей.
А тепер докладніше про все.
Тіно, розкажіть про себе.
Мене звати Христина Литвиненко. Але в житті для рідних і друзів я просто Тіна. Навчалася у Чернігівському базовому медичному коледжі, який закінчила у 2013 році. За спеціальністю я – фельдшер, і працюю з 2013 року і досі парамедиком екстреної медичної допомоги.
Коли ви відчули любов до всього живого?
Із любов’ю до всього живого я народилася, думаю, як і більшість людей. У нас вдома завжди жили домашні тваринки – коти, собаки. Потім ми з мамою почали допомагати знайденим на вулиці птахам, які потребували допомоги.
На той момент мене це цікавило, як може бути цікавим вивчення чогось нового. А також це стало потребою, оскільки з’ясувалося, що в нашому місті немає відповідних спеціалістів. А як вчиняти, коли треба щось робити, а звернутися нікуди? Треба брати відповідальність у свої руки та вчитися робити це самому. Згодом крилатих «пацієнтів» щоразу більшало, а ще пізніше інші дикі тварини почали потрапляти до наших рук. Так і почав накопичуватися досвід, десь траплялись фахівці та досвідчені люди, то консультувалась із ними. А далі люди в місті почали дізнаватися, що хтось може допомагати диким тваринам, то й почалися звернення.
Зараз же я розумію, навіщо це все мені потрібно, тепер це не просто цікавість. Багато чого можна навчитися у тварин, особливо в диких тварин, які живуть за правильними законами природи. Я зрозуміла, що це не просто однобічна допомога з моєї сторони, а й вони мені також допомагають. А ще моя допомога – це вдячність великому світові за знання і досвід, які я отримую від природи. Це – згода всіх сторін, гра з ненульовою сумою – виграш – виграш, коли всі сторони взаємопов’язані та підтримують одна одну.
Коли мені добре – це чудово. Але набагато краще, коли добре і тим, з ким я взаємодію. Такому мисленню мене навчили насамперед коні, з якими я працювала. Потреби є в усіх, і коли ми зосереджені на задоволенні не лише своїх потреб, а піклуємося і про благополуччя інших, це позитивно впливає на стосунки та сприяє справжній співпраці.
У вас у дитинстві, мабуть, було багато домашніх улюбленців?
У нашому домі завжди жили котики. А ще сухопутна черепаха. Це був подарунок знайомої, і ця маленька черепашка росла разом зі мною. Х’юзі (черепаха. – Авт.) живий і досі, йому 34 роки. Ще була підібрана на вулиці собака. Дитинство моє було чарівним. Воно минуло на нашому аеродромі в Півцях, оскільки мама – військовослужбовиця, і часто брала мене маленькою з собою на службу. Серед аеродромних лук, лісосмуг, озерець і пройшло моє дитинство, де я знайомилась із комахами, жабками, їжаками та птахами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Флористка з Чернігова виготовляє їстівні квіти (Фото)
А ще в моїй юності були коні, які стали моїми друзями та вчителями. І це був один із найбільших подарунків долі. В дитинстві в мене були думки про ветеринарію або якусь спеціальність, пов’язану з кіньми. Я завжди мріяла про власну ферму та господарство.
Колись мені сказали: «З твоєю м’якістю треба не кіньми займатись, а хом’ячками». Проте зрештою коні мені показали силу та магію м’якості, і що жодною силою фізичною їх не взяти. А «хом’ячки»… Наскільки сміливим і міцним треба бути, щоб витримати відповідальність за найкрихітніші життя.
Скількома тваринами зараз опікуєтеся?
Тварини в нас завжди були і будуть. Із домашніх зараз – коти як невід’ємна вже частина нашого життя, дві черепахи (сухопутна та червоновуха), морська свинка, декоративний голуб і кінь. Але ж і з диких тварин завжди хтось на лікуванні або на пожиттєвому утриманні. Так, постійно бувають голуби, галка кілька років живе. З нещодавніх – група кажанів, кілька з них травмовані і вже не зможуть повернутися в природу.
Наразі в нашій сім’ї приблизно 30 тварин, включно з дрібними кажанами та голубенятами, якими опікується донька й кількість яких постійно змінюється.
Як ставитеся до того, що вдома тримають екзотичних тварин?
Багато або навіть і всі екзотичні тварини живуть у природі. А всі тварини, які є частиною природної екосистеми, мають бути на своєму місці, тобто в природі. Інше питання, якщо тварина не може самостійно вижити в природньому середовищі та потребує допомоги людини і нагляду.
А от котів і собак, які є домашніми тваринами та мають жити виключно в домі й перебувати на вулиці під наглядом власників, ми дуже часто бачимо покинутими напризволяще або з поганими наслідками безвідповідального утримання.
Однак в усіх випадках із будь-якими тваринами повинні бути належні та комфортні умови їх утримання.
Чи почуваєтеся на своєму місці? Відчуваєте, що знайшли своє покликання?
Це моє місце, і моя діяльність із тваринами та природою – вже невід’ємна частина мого життя.
Часто люди звертаються по допомогу з тваринами?
Я не є зооволонтеркою. Допомагаю тваринам як можу.
Але звернень дуже багато, особливо у весняно-літній період. Здебільшого надаю поради та консультую людей, які виявляють бажання допомогти тваринам у біді.
Ви ще й працюєте з кіньми. Що особисто вам дає перебування поряд із цими розумними тваринами?
Тема коней у моєму житті займає мало не провідне місце. Стародавні міфи й історії культур усього світу підтверджують зв’язок між жінками та кіньми.
Я – живий приклад такого зв’язку. В дитинстві я зустрічала деколи коней у приватних господарствах, у кіно та мультфільмах, казках та оповіданнях. Але близького живого контакту та знайомства з цими тваринами у мене не було. Однак усе свідоме життя в мене був потяг до них, внутрішній голос, який казав, що мені вони потрібні. Моя кінна історія має справжній казковий початок.
Наразі я працюю в проєкті, який спрямований на допомогу людям через взаємодію з кіньми. І виховую особистого коня. Перебування поряд із цими тваринами змушує зрозуміти та познайомитися з найважливішим живим організмом у нашому житті – самим собою. А це може змінити життя.
Розкажіть докладніше про роботу з кіньми, які методи ви використовуєте у взаємодії з ними?
Я не дресирую коней і не використовую цей термін у житті. Кожна тварина – це особистість, жива істота, зі своїм характером, змінами настрою та потребами. У вихованні коней і взаємодії з тваринами мені важливо, щоб тварина мала змогу вільно давати свою відповідь на моє прохання, навіть якщо ця відповідь буде «ні», щоб базою в нашому спілкуванні була довіра, взаємоповага і взаєморозуміння.
У взаємодії між людьми це теж є ключем до ефективних і комфортних стосунків, чи не так? І якщо дотримуватися цього принципу, тварини залюбки робитимуть те, про що їх попросиш так, ніби це й було рішенням самої тварини.
Особливістю коней є їхня чутливість і лякливість. І ми ніколи не знаємо, коли і чого злякається кінь. Але саме від нашого реагування залежатиме поведінка коня.
Як знаходите порозуміння з ними?
Як можна когось зрозуміти? Тільки вислухавши. З кіньми це правило незмінне. Щоб зрозуміти коня, треба його вислухати. Коні завжди нам сигналізують про щось. І насамперед треба мати бажання та здатність їх зрозуміти. Зате коли кінь бачить у людині того, хто його розуміє, він розкривається і довіряє. Такі моменти неможливо описати знайомими нам словами. Це як магія. Хоча насправді це звичайний діалог.
Щоб стати зрозумілим для коня, треба володіти його мовою. Але ж ми, люди, звикли, що спілкування – це вербальна передача інформації. Словами можна передавати одне, а в думках тримати щось інше. Хорошим слідчим або співробітникам банків у таких випадках слова жодним чином не стануть у пригоді, і вони читають сигнали тіла людини. Те саме робить і кінь.
Із кіньми взаємодіяти неважко. У них немає брехні чи хитрощів. Тут тільки чистота і ясність.
Чула і про терапевтичні властивості спілкування з кіньми, розкажіть, будь ласка, як це працює?
Так, спілкування з кіньми має терапевтичні властивості й відбувається це передусім за рахунок перенесення уваги людини з повсякденних думок і концентрації її на тварині, заняттях із нею.
Коні живуть у моменті, тут і зараз, вони вчать цього й нас. Коли наш мозок зосереджений на тому, чим ми займаємось у моменті, не витрачається марно наша енергія. А це – як перезарядка та відпочинок для мозку і тіла загалом.
Саме тому кожна людина, яка виходить після заняття з кіньми, почувається відпочилою. А ще коні вчать нас розуміти самих себе, розуміти й ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Це ті навички, які роблять наше життя якісним.
Я бачила позитивні результати взаємодії людей і коней. Неодноразово дівчата, які приходили на заняття, скаржилися на головний біль або погане самопочуття перед їх початком, а після них зауважували, що стан покращувався, а болю наче й не було. Також змінюється світогляд, налагоджуються стосунки в родинах, взаємодія з колегами на роботі, долаються страхи, з’являється впевненість у собі – цим всім дівчата захоплено діляться зі мною, коли приходять на чергове заняття. І це все досягається навіть без їзди верхи. А сама їзда верхи позитивно впливає на тіло людини, від неї покращуються баланс, постава.
Зустрічала твердження, що в містах люди живуть у постійному стресі, з цим же пов’язують і безліч психологічних проблем. Як ви вважаєте, чи впливає відірваність людини від природи на її стан?
Вважаю, що психологічні проблеми людей більше пов’язані із зосередженістю на інформації. В природі інформації немає, там є лише події та факти. Тому на природі людина має унікальну можливість пізнавати дійсність і залишатись у контакті з самим буттям. А от інформація – те, що людина прочитає або почує з якогось джерела, – буває різною. Оскільки сприйняття в кожної людини своє, то кожен розуміє сприйняту інформацію по-своєму, по-різному. І несе вже свою версію інформації далі у світ. Через це сучасний інфосвіт людей схожий на «зіпсований телефон». А поширена інформація буває ще й навмисно спотвореною. Ось і виходить, що відходять люди від живого, прекрасного. Сама ж урбанізація на це віддалення мало впливає.
Почалася весна, за її живими ритмами можна спостерігати у бруньці дерева, у комашині, яка ще несміливо і трохи незграбно перелітає з листочка на листочок, і у такому своєму польоті може ненароком зіштовхнутися з нашим лобом, у перших весняних квітах, які ростуть просто під вікнами будинків і біля доріг, але вони настільки маленькі, ще й із клеймом-назвою «бур’яни», що на них мало хто звертає увагу, у шлюбних співах та іграх птахів. Чули «барабанний» стукіт дятла по сухому дереву? Це так дятел-хлопчик зваблює самичку. Прекрасне життя вирує навкруги, продовжується, і воно допомагає вистояти, наповнюватись силою людям і нести цю силу далі, щоб допомагати іншим, навіть у ці нелегкі часи.
Розкажіть, як минає ваш робочий день.
У мене дуже багато справ упродовж дня, і кожен день чимось наповнений. Це робота в кінному клубі та на «швидкій», навчання, практики, порання тварин, які живуть вдома, консультації людей, виїзди за місто з метою спостереження за навколишнім середовищем, підготовка до переїзду на нове місце проживання й облаштування реабцентру для тварин і людей. Мій день починається зазвичай орієнтовно о 5-6 годині ранку, а до 23-ї я намагаюся завершити всі справи.
Тіно, які ваші життєві принципи? Чим керуєтеся, коли потрапляєте у складні ситуації?
Одні з найголовніших моїх життєвих принципів – вміння не поспішати з висновками й емпатія. Це ті речі, які неодноразово рятували мої стосунки не тільки з тваринами, але й із людьми.
Проактивність, або чітке розуміння того, на що я можу вплинути, а на що – ні. Коли ми витрачаємо свою енергію на речі, які не можемо контролювати, ми зливаємо свої найцінніші ресурси марно, в нікуди. Хвороби, емоційна лабільність, виснаження – це те, що жодним чином не робить моє життя якісним. Тому я викидаю ці погані звички зі свого життя.
Раціональне використання часу. Час – наш цінний і єдиний невідновний ресурс. Тому треба вміти з ним працювати та визначити, на що його витрачати.
За час вашої діяльності, мабуть, були якісь пам’ятні особливі історії? Розкажіть одну з них.
Були цікаві, важливі та доленосні. Наприклад, важливою для мене стала історія придбання коня. Придбання такої тварини – це велика відповідальність. Я дуже вагалась і довго не могла наважитися на цей крок. Вирішальним став випадок на роботі. У понеділок, 20 листопада 2023 року, я мала забирати коня. Вже була домовленість із перевізником, а напередодні в неділю працювала на «швидкій».
Я так боялася, що в неділю вже майже ухвалила рішення скасувати в понеділок перевезення та придбання. Але ввечері надійшов виклик, причиною якого була ймовірна алкогольна інтоксикація у хлопчика 13 років.
На місці події я побачила невеселу картину. Виявилося, що підлітки внаслідок перенесеної психологічної травми (бойові дії, їхні батьки пішли воювати. – Авт.) почали тяжіти до шкідливих звичок. Я побачила розпач матерів, страх дітей – стосунки між рідними людьми, які просто розбивалися на рівному місці.
Дорогою до лікарні я спробувала заговорити з хлопцем – чи подобається йому таке життя, чи хоче він надалі продовжувати калічити себе і вимотувати свою матір. І спитала про те, як він ставиться до тварин, бо побачила в них удома декоративного кроля. Почала розмову про коней, і тут раптом мама хлопця мене впізнала. Вона звертається до сина: «Ти знаєш, хто це? Не впізнаєш? Це ж Тіна, та сама Тіна, якій ти привозив пташенят!».
Важко описати словами, наскільки змінився стан хлопця. Йому стало страшенно соромно, він умить протверезів. Виявилося, що хлопець – насправді гарна людина, дуже добра, і його мама теж любить коней. Тож ми домовилися, що вони прийдуть до нас на стайню і будемо пробувати щось змінювати у їхньому житті.
Здається, на той момент мама хлопчика думала, що я їм можу допомогти, але насправді це вони допомогли мені тоді. Я приїхала з виклику під величезним враженням від того, що сталося. І я вже точно знала, що в понеділок заберу свого коня, він потрібен, і не тільки мені.
Спілкувалася Марина Лялеко
Фото: Тіна Литвиненко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
