Дівчина, яка малює на тілі: історія чернігівки, котра змінила шкільний клас на кабінет тату-майстрині

Татуювання – малюнок у вічність чи вічність у малюнку? Дискусії на тему тату, їх значення тривають із найдавніших часів. А самі малюнки на тілі зустрічаються майже в кожній культурі світу. Достеменно не відомо, з чого чи з кого все це почалося.

Наприклад, європейці побачили перші татуювання на тілі полінезійського аборигена, якого привезли моряки.

Відтоді минуло понад 350 років і зараз розписом шкіри вже нікого не здивуєш. І якщо раніше татуювання тіла мало здебільшого практичний характер, тобто необхідність виживання чи визначення соціального статусу, то зараз живопис на тілі еволюціонував до окремого виду мистецтва.

Тож про тонкощі сучасної професії татуювальника, про значення малюнків і цікавий досвід розпитували чернігівку Марію Панкратову, яка з волі випадку змінила шкільний клас на кабінет тату-майстрині.

Я народилася і все життя прожила в Чернігові. Тут вивчилася на вчителя історії в інституті історії, етнології та правознавства імені Лазаревського, «істфак» у народі. За професією відпрацювала три роки у 21-й школі, якої, на жаль, уже немає.

А малювати я навчалася самостійно за допомогою підручників, відеоуроків, мінікурсів, порад і великої кількості недоспаних ночей.

Взагалі ідея стати тату-майстринею була практично випадковістю. Так вийшло, що в певний час я зацікавилася вакансією адміністратора в тату-студії.

Спершу малювала ескізи просто як дозвілля, для душі. А потім вирішила спробувати і втягнулася. Душевного поклику на перших етапах, звісно, не було. Скоріше цікавість — чому б не спробувати?

Кілька місяців я навчалася під пильним оком власниці студії, а потім поступово почала працювати. Наразі вже не уявляю себе поза індустрією.

Помилки для людей мистецтва, живопису на будь-яких поверхнях – на папері, на полотні чи навіть стіні будинку – справа звична. Однак у роботі з тілом людини зайва обережність не завадить.

Перші кілька разів було трохи страшно. Та й помилки на перших «безкоштовних» клієнтах теж були. Але мене дуже підтримували у студії і могли підказати, якщо десь щось треба підправити, тому гості залишилися задоволені. Бо помилка – це не завжди про навички майстра. Клієнт може смикнутися, тіпнути ніжкою і от, уже треба обережно підправляти лінію. Виправити можна все, якщо є голова на плечах.

Моїм першим малюнком на тілі був персонаж аніме-серіалу на гомілці. Перші роботи були умовно прості у виконанні, але людина досі щасливо їх носить.

Найбільші ж роботи, які я робила – рукави з тематикою ангелів-охоронців, часто ботаніки або ж міфології. Тут треба по три сторінки значень писати за кожним із символів, із яких складалася робота. Бо великі тату — найчастіше компіляція кількох значимих образів.

У мене особисто кілька татуювань. Цикада та квіти лікорісу на плечах, ацелот на хребті та ще кілька більш особистих. Вони нагадують мені про періоди життя. Мотиваційних значень у них не вкладаю, лише пам’ять.

Загалом розмірковуючи про значення татуювань, я дотримуюся думки, що базові інтернет-значення тату неважливі. Натомість думки, з якими людина б’є ту чи іншу роботу, мають велике значення. І лише від гостя залежить закладений у малюнок сенс. Крім відверто провокативних робіт, на кшталт перснів на пальцях чи сльозинки під оком.

Я вірю, що тату буде «працювати» саме так, як того захоче людина.

Провокативні тату я не роблю принципово, але іноді по них звертаються. В кожного майстра своя межа, хтось може і леніна на грудях набити, але точно не я.

Особисто я переважно відмовляю людям, які не знають, чого саме хочуть. Адже тату — на все життя, і впевненість клієнта для мене важлива. Але людина дійсно може просто задати тему / ідею / персонажа і я намалюю ескіз конкретно під неї.

Ескізи малюю частіше на графічному планшеті, бо легко внести корективи за бажанням клієнта. А на папері чи полотнах — для душі.

У професії мені подобається знайомитися з новими людьми, в кожного стільки історій за плечима, що, повертаючись з роботи, я вже не дивлюся серіали. Це аспект певної довіри між майстринею і гостем, який теж мені дуже імпонує.

Зазвичай ескізи створюють у 2D-просторі. І завдання художника по тілу – саме під час маневру перенесення малюнка на шкіру людини врахувати всі нюанси будови її тіла й особливості шкіри.

Щоб перенести малюнок, потрібне базове розуміння анатомії: розташування м’язів, кісток… І вже згідно з цими нюансами продумуємо розміщення малюнка просто на сеансі.

Щодо місця, я не працюю з обличчями та долонями. Всі інші місця ситуативно можуть бути використані для нанесення малюнка. Робила тату на скронях, голові, дівчаткам у зоні бікіні… Та багато де. Найкомфортніше — руки та ноги, крім зони ліктів і колін. Там і шкіра краще тримає малюнок, і працювати приємно.

Таких зон, де дуже незручно працювати, в принципі, немає, всюди можна підлаштуватися. Просто треба продумувати, наприклад, якщо це ребра, то малюнок має бути не суперщільний, щоб із часом не сильно змінювався. Бо шкіра там еластична і не так добре тримає пігмент як на руках.

Найлегша в роботі внутрішня сторона передпліччя. Це ще й одна з найменш болючих зон. Для першого тату таке розміщення — дуже хороший вибір.

Як кажуть, творча людина творча у всьому. Це ще раз підтверджує і героїня. Крім художнього пензля, Марія освоїла ще й художнє слово. Майстриня знайшла себе в поезії та фотографії, що, як вона каже, відображає її внутрішній світ.

Мене як майстра надихає все навколо, читаю, фотографую. Натхнення всюди, якщо підвести очі від землі.

Я багато років писала в стіл, мабуть, із 17-18, проте з перервами. Але, на жаль, 80% тих робіт були ворожою, тому на сьогодні вони з легким серцем видалені з електронних носіїв. Серйозніше писати українською та публікуватися почала з другої половини 22-го, щоб відволіктися. А потім захопилася.

Зазвичай я вигадую персонажів і описую життєві ситуації з їх позиції. Найчастіше — це екзистенціальні твори. Рідше — інтимна лірика. Іноді пишу і про війну, але нечасто. І такі вірші складаю лише з позиції стороннього глядача або учасника подій у тилу. Для мене дискомфортно, коли поети, які не дотичні до війська, пишуть від імені військових або ж загиблих.

У творах я хочу показати людям, як можна відчувати, якщо підвести очі від землі. В мене в творах нерідко є відсилки на класичні твори, які можна почитати/подивитись. Хочу показати, що власні почуття — це не страшно. А інколи просто розповісти історію.

Це захоплення впливає також і на роботу, бо якщо голова легка, а думки виписані в свіжі вірші, то й працювати легше. Для мене це два окремі задоволення, але тату — це робота плюс задоволення, вірші — просто задоволення.

І взагалі, щоб усе встигати, я дуже мало сплю, але не скаржуся. Коли робиш те, що подобається, час гається непомітно. І залишає приємний післясмак із відчуттям легкої втоми.

На майбутнє в мене немає амбіційних мрій на рахунок татуювання, я хочу малювати якомога більше і бачити щасливі обличчя напроти себе. Це вже задоволення.

На ниві поезії – хочу видавати збірку, бо охочих її отримати стає дедалі більше.

А загалом мій життєвий принцип — бути тут і зараз, і брати з цього «зараз» усе можливе.

Спілкувалась Марина Лялеко

Фото надала Марія Панкратова

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv