Література і культура – це стихії, де чернігівка Інна Адруг почувається немов риба у воді. Щоправда, перш ніж це зрозуміти, їй довелося спробувати себе в різних ролях, зокрема попрацювати тележурналісткою.
А ще Інна має особливий талант – помічати довколишню красу навіть у похмурий і сумний день. Про це і не тільки – далі в інтерв’ю.
Інно, свого часу ви були тележурналісткою, займалися хендмейдом чи є нині місце цим справам у вашому житті?
У моєму житті завжди є місце творчим заняттям. Але вони змінюються. Я малювала, грала в театрі, танцювала, робила прикраси, тепер пишу тексти. Щось часом повертається, щось відходить назавжди. Наприклад, я вже не згадаю, як тримати в руці олівець, але завжди можу затанцювати будь-який танець. Біжутерія ще трохи присутня в моєму житті, а тележурналістика, здається, пішла. Замість неї я воліла б писати художні репортажі.
Чим займаєтеся нині? Бо вас можна побачити на різних літературних і творчих проєктах.
Цим і займаюся. Організовую літературні події. Найголовніша — «Зелена сцена». По неділях у нас завжди літературний день, ми запрошуємо письменників із поетичними читаннями та презентаціями прозових книжок. Ще на мені дискусійний майданчик «Розмовник», і час від часу я влаштовую читацькі зустрічі, наприклад, «День читання вголос». Тобто тішу себе думкою, що займаюся просуванням літератури та читання в Чернігові.
Можливо, складаєте вірші чи пишете якісь художні твори? Якщо так, то на які теми, з кого приклад берете, до чиїх порад дослухаєтеся.
Приблизно п’ять років тому я почала писати, це сталося дещо несподівано для мене: тексти прийшли на заміну прикрасам. Почала з віршів, вчасно зрозуміла, що римована поезія — не моє, тож зараз пишу лише верлібри. А ще різноманітну прозу: есеї, нариси, оповідання, новели. На великі форми тільки не зазіхаю. Взагалі дуже люблю коротку прозу, багато її читаю, вчуся в улюблених письменників. Взірцями для мене є Селінджер і Кортасар, я мрію колись написати щось таке ж пронизливе, як це робили вони. Але самого читання може бути недостатньо, щоб навчитися гарно писати. Тому я прослухала кілька спеціальних курсів із художнього письма, була на літературних школах, пройшла письменницьку майстерню з Катериною Бабкіною, що була для мене дуже ефективною. І до речі, Катерина Бабкіна — це та українська письменниця, в якої варто вчитися, дуже люблю її коротку прозу та поезію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Менщині розглядали «Святе vs грішне» (Фото)
Чи є зараз мода на читання і письменницьку справу? Чи може літературна справа приносити дохід, потрібний принаймні для задоволення життєвих потреб?
Мода на «творче письмо», безперечно, є. Підтвердженням цього є хоча б кількість літературних шкіл і курсів, що виникли в останні роки в Україні. Це чудово, що у нас виходить дедалі більше книжок письменників-початківців, дуже добре, що серед них є люди різного віку, з’являються навіть нові жанри, характерні тільки для нашої країни. Але що особливо мене тішить, то це прагнення вчитися писати добре. Письменництво — це така ж робота, як і будь-яка інша, тут важить не лише талант, а більше практичні навички, яких можна навчити. І це добре, що люди вчаться, це означає, що в нас буде щодалі більше якісних текстів, а отже, їх більше читатимуть.
Які люди тяжіють до літературної справи?
Я не проводила таких соціологічних досліджень. Звісно, можна сказати, що більше пишуть ті, хто за професійною діяльністю пов’язаний із текстами. Тобто серед журналістів і філологів письменників зустрінеш частіше, ніж серед умовних біологів чи інженерів. Але зараз професія вже не так важить, більше важить бажання розповісти свою історію. Літературні школи допомагають, знову ж таки. Тобто професія, здобута в університеті, більше не обмежує вибору діяльності. Письменниками нині стають програмісти й фінансисти, і це прекрасно.
Чи буде цьогоріч «Зелена сцена», зокрема літературна локація? Якщо так, то привідкрийте завісу, чого очікувати.
На жаль, так склалося, що торік ми не виграли бюджету участі, тому змушені були відмовитися від проведення повноцінного сезону. Цьогоріч «Зелена сцена» буде одна — в середині вересня. Зараз ми знову подаємо наш проєкт на бюджет участі, й маємо намір його виграти цього разу. Наступний сезон – ювілейний, десятий, отже, він не може бути абияким. А щоб усе було круто, потрібні кошти, тому ця перемога нам дуже потрібна. А що саме буде на цьогорічній «Зеленій сцені», я не можу наразі сказати. Ну, як завжди.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таланти розкриваються на пенсії: творча справа корюківської поетеси
Що вам потрібно, аби почуватися щасливою людиною? І що вас надихає?
Щоб відчувати щастя, мені потрібна краса, а її завжди повно довкола. Це квіти і молода зелень, тіні від дерев на асфальті, небо, відображене в калюжах, жовті плями призахідного сонця на стінах будинків. Це пахощі бузку й акації, повітря після дощу, цвірінькання пташок, кумкання жаб, сюрчання цвіркунів. Це красиві люди, усміхнені обличчя, яскравий одяг, вуличні музики, взагалі вир життя в місті. Красу завжди можна знайти в повсякденні, мені здається, я навчилася це робити, а це означає, що я можу почуватися щасливою в будь-який день. І навіть коли все погано, достатньо взяти на руки кота, щоб життя стало трішечки стерпнішим. Тварини рятують від печалі. Тут мені пощастило, бо мої коти — то моє багатство.
Спілкувалась Ірина Осташко
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
