Рубрика «Люди»
Бачити щастя в дрібницях, любити себе і щоденно змінювати світ на краще. А ще – вірити у власні сили і з впевненістю досягати нових вершин. Таку філософію життя сповідує активна чернігівська студентка Ангеліна Клесун. У свої 19 років дівчина має неймовірно глибокий світогляд і шалену мотивацію. Саме про неї і піде мова сьогодні у нашій рубриці «Люди».
Давайте знайомитися ближче.
«Не бійтеся творити. Ваша молодість – ваша сила»!
Ангеліна Клесун
Мене звати Ангеліна Клесун, мені 19 років. Народилася я в селищі Ріпки, закінчила там 11 класів загальноосвітньої школи № 2. Потім вступила до Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Шевченка на філологічний факультет (кафедра «Української мови та літератури»). Отримую стипендію, беру участь в різноманітних олімпіадах, конкурсах.
Загалом веду дуже активне студентське життя і тому отримую ще й президентську стипендію.
У мене чудова родина: тато Олександр (поліцейський), мама Ніна (соціальний працівник) і брат Артем навчається у 8 класі.
Що таке щастя? Щастя – це щось про мінливість, непостійність, це стан, коли твоя душа задоволена, але в цей конкретний момент. Я відчуваю себе щасливою від будь-яких дрібниць.
Пишаюся тим, що навчилася помічати щастя в дрібницях.
Наприклад, коли на вулиці гарна тепла погода, коли вдома є смачна їжа, коли ми з родиною збираємося просто повечеряти за одним столом, коли в кав’ярні смачна кава.
Повномасштабна війна внесла корективи і навчила дійсно по-справжньому цінувати те, що в тебе є.
Я завжди думала, що люблю подорожувати. Але коли почалася велика війна, ми з родиною були змушені вибиратися з рідного дому, адже наше селище було окуповане. У нас фактично не залишилося продуктів, у магазинах не було нічого. Ми були буквально за крок до гуманітарної катастрофи. Не було зв’язку, іноді навіть і світла не було. Орки відрізали електрику. Це було жахливо. Мама, я і брат вирішили тікати, а тато залишився. Ми зупинилися в Польщі, нас там прихистили, допомогли, дали житло і їжу. Але ми не змогли витримати більше, ніж півроку закордоном.
Адже наш дім – це Україна. Вдома краще.
Тим паче, коли Україна потребує допомоги… Ми навіть не вирішували, ми знали, що ми повернемося додому. Тому з тих пір як повернулися, більше нікуди не виїжджаю. Вдома відчуваю себе набагато спокійніше.
Раніше любила мандри. Найбільше сподобалося у Львові. Туди ми їздили з друзями на 4 дні. Це були шалені канікули. За цей короткий термін ми обійшли фактично весь Львів. Але не раджу так робити, адже ви будете весь час пам’ятати, як у вас боліли ноги. Також перед поїздкою до Львова раджу поповнити свій словниковий запас, адже на кожному кроці ви будете кричати «вав», «ого», «нічого собі». Я закохалася в це місто.
Обов’язково туди ще приїду з друзями, адже, як кажуть, неважливо куди ти їдеш, важливо – з ким.
Влітку ми з родиною їздили в Черкаську область в село Лузанівка. Це Богом забуте село, там майже ніхто не живе, залишилося всього кілька хат. Була там разів три всього за життя. І останній раз оце як були, то я там так відпочила… Від міста, від всього. Я ходила без телефону гуляла, насолоджувалася природою, полями, ландшафтами.
Пригадаю як в дитинстві, коли ми туди приїжджали, то ми з мамою бігали на поле, збирали польові квіти і робили собі віночки. Це унікальний ретрит.
Всім раджу вибиратися на природу, дихати свіжим повітрям. Це те, що нам зараз потрібно.
Також я дуже люблю рідні Ріпки. Це рай на землі – там всюди тихо і спокійно. У Чернігові я люблю брати смачну каву ввечері і йти гуляти Деснянським районом. Обов’язково сідаю на лавку біля Катерининської церкви. Звідти відкривається неймовірний краєвид. Можу просидіти там годину чи дві. Там неймовірно класно.
З дитинства дуже люблю співати. Раніше навіть ходила на гурток, багато виступала, брала участь у пісенних конкурсах, було багато перемог, але були і невдачі. Займалася також в музичній школі. Все це дуже допомогло мені, я стала більш впевненою в собі. Наразі я співаю лише наодинці, не виступаю, не беру участі в конкурсах.
Співаю, коли мені сумно… Співаю для себе, для своєї душі. Це мене заспокоює, це ніби медитація.
Кілька цікавих фактів про мене. Я обожнюю готувати, особливо вдома на кухні. Люблю вигадувати рецепти, випікати, виліплювати.
Намагаюся правильно харчуватися. В моєму раціоні присутні овочі та фрукти у великій кількості. Іноді можу їсти і шкідливу їжу. Але співвідношення має бути таке: 80 % корисної і 20 % – шкідливої.
Люблю їздити автомобілем, в мене є водійське посвідчення. Дуже дякую татові, що він мене навчив, попри всі труднощі, які траплялися.
А ще я люблю ходити в секонд-хенд. Не тому, що там дешево, а тому, що це екологічно.
Насправді можна кілька разів використовувати одяг і не псувати при цьому екологію. Це ж просто одяг. Ми в сучасному світі використовуємо дуже багато фінансів, ресурсів, щоб зробити багато нової одежі. Хоча насправді в цьому немає ніякої практичної і екологічної складової.
Є люди, які читають нові книги щомісяця. Я захоплююся такими людьми, адже для цього треба мати шалену силу волі. Особисто я не з таких людей. Мені хоча б одну книгу на рік прочитати. Мені важко всидіти на одному місці. Я не привчила себе ще до такого рівня концентрації. Коли є вільна хвилинка, то я можу почитати поезію. Мені подобається дуже Василь Стус. Його збірку «Веселий цвинтар» раджу всім прочитати. Ліну Костенку і Тараса Шевченка читаю. Більше полюбляю дивитися фільми, адже паралельно можна займатися іншими справами.
Я цікавлюся новинами. В наш час неможливо інакше. Інформацію черпаю з багатьох джерел: телеграм-канали, «ЧЕЛАЙН». Намагаюся бути завжди в курсі всіх подій в Україні, також постійно доначу.
Якщо є якась зайва копійка, я обов’язково її задоначу.
Не звикла мріяти якимись глобальними мріями.
У нас українців є спільна зараз мрія – це Перемога і мир.
Мрію про те, щоб життя було сповнене пригод, зустрічами з цікавими людьми та можливостями.
Хочеться в житті спробувати все.
Кожен має право на самовираження. Тому в мене є кілька татуювань, багато проколів (пірсингів). Не бачу в цьому нічого поганого.
Я кавоман.
В будь-якому закладі, де є кава, я беру каву. І по каві я можу визначити, чи хороший це заклад, чи не дуже.
Люблю навчатися і вивчати щось нове. У школі я була відмінницею. В університеті також. Але я не зануда. Просто мені цікаво навчатися і дізнаватися нове.
Пишаюся тим, що я змогла перебороти дуже серйозне захворювання.
Змогла вибратися із того депресивного стану, який був раніше. Все це завдяки підтримці близьких.
Чернігівській молоді хочу побажати наступне. Вірте у свій потенціал та енергію. Ви зараз в такому віці, що маєте унікальну нагоду перетворити свої мрії на реальність. Ви здатні змінювати не лише себе, а й світ навколо себе.
Не бійтеся творити. Ваша молодість – ваша сила!
Пам’ятайте, що ви здатні на велике.
Спілкувався Павло Солодовник
