Будівнича сфера, творчість і годинники з платівок. Здавалося б, до чого тут це все? Зовсім же несумісні речі. Утім, не кваптеся з висновками, бо сьогодні ми розкажемо вам про людину, яка змогла об’єднати це все в собі та стати професіоналом у начебто несумісних життєвих сферах.
Микола Лазаренко, керівник хору Носівського будинку культури – людина, яка через все життя пронесла любов до творчості і після понад чотирьох років навчання у сфері будівництва змогла опанувати творчу професію та стати тим, про кого зараз кажуть «Голос Носівки».
Вітаю Вас, пане Миколо. Звісно, певне, найцікавіше почути, де, коли і як зародилася Ваша любов до музики та як сталося так, що замість неї Ви вибрали навчання на будівельника.
Я народився та виріс у селі Стольне, тоді Менського, а нині – Корюківського району, там навчався в школі, там закохався в музику і там же вперше виступив на сцені місцевого будинку культури. Загалом початком моєї симпатії до пісні я вважаю той день, коли мені подарували магнітофон і касети до нього. Мама переповідає, що я постійно просив її увімкнути «Ламбаду», слухав, підспівував і підтанцьовував. Що найцікавіше – я намагався повторити манеру, голос співаків. І співав я, звісно, не лише вдома – кар’єра на сцені почалася ще в початковій школі. Вперше я виступив в дуеті зі своїм однокласником, навіть пісню пам’ятаю – «Їхав, їхав козак містом».
Та хоч як би я любив музику, після школи вирішив не пов’язувати своє життя з творчістю саме в професійному плані. Голос у будь-який момент може підвести, а я хотів мати стабільний фундамент. Тому пішов навчатися на будівельника, спершу – в Чернігівській професійний будівельний ліцей №17, завершив навчання, до речі, з відзнакою. Наступною сходинкою став Остерський будівельний коледж.
Хотілося б уточнити у Вас: невже творчість, яка з самого дитинства з Вами, так легко відпустила Вас у сферу будівництва?
Творчість не відпускала – я співав усюди, хоч би де вчився. Здобував будівельну спеціальність, але, щиро кажучи, більшість часу приділяв креативній діяльності: співав, займався хореографією, брав участь у конкурсах, був активним учасником артклубу.
Уже після завершення навчання в Острі я усвідомив, що «база», якої не вистачало раніше, є. Вирішив, що вже час – розпочав навчання в Ніжинському фаховому культурному коледжі ім. Марії Заньковецької. Я взагалі хотів вступити на естрадний вокал, але такої спеціальності не було. Мені запропонували вивчати хоровий спів. Зізнаюся, я не дуже хотів, бо хор зазвичай асоціюється з чимось заскорузлим, нецікавим. Але коли почалось навчання, я зрозумів, наскільки сильно помилявся. Я справді полюбив цей напрям – потужний, багатоголосий, класний.
Коли почав навчання у цьому напрямі, то був надзвичайно захоплений процесом навчання, практики, розумів, що оце точно «моє». Пропозиція роботи мені надійшла під час навчання – колектив Носівського будинку культури покликав до себе керівником хору. Я радо пристав на пропозицію.
Мій робочий шлях тут почався з 2016 року. Я керівник хору, соліст, людина, яка любить свою роботу та професію. Було за цей час, звісно, багато всякого. Та ми впоралися, бо ми – команда, яка любить цю сферу і це місце.
Зараз я, як кажуть, із головою в творчості – на роботі співаю, у вільний час майструю годинники з платівок, які потім розігрую серед людей, котрі донатять на збори для наших відважних захисників (ідею створення колись підглянув в одній сувенірній лавці і дуже зацікавився виготовленням).
Наостанок хочеться почути від Вас як людини, яка кардинально змінила життєвий шлях, пораду для тих, хто, можливо, теж хоче, але не наважується.
Скажу коротко: слухайте себе і любіть те, що ви робите. Отоді все точно вдасться.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Таліна Тарасенко
