Люди: Чернігівська письменниця Маргарита Бордонос розповіла про дитинство, натхнення та щастя

Читаючи книжки, чи замислюєтесь ви над тим, хто вона, людина, яка створила історію у ваших руках? Маргарита Бордонос – письменниця, яка створює казку. Цікава і світла особистість, можливо, саме в цьому секрет її творів, які так подобаються дітям. Адже ця аудиторія найщиріша, і її не обдуриш.

Про своє життя і творчий шлях Маргарита Іванівна розповіла нашим читачам у рубриці «Люди».

Розкажіть коротко про себе: де народилися, в якій родині виросли, про що мріяли в дитинстві, яку освіту здобули, де працювали. Можливо, пригадаєте якусь цікаву історію, пов’язану з якимось із цих періодів життя.

Я народилася не в Чернігові, а на Далекому Сході. Мій батько був військовим і ми багато поїздили по країні, яка мала назву Радянський Союз. Та школу я закінчувала вже в Чернігові. В мене були чудові та дуже талановиті батьки. Батько грав на багатьох інструментах, гарно малював. Мріяв стати військовим диригентом, він прищепив нам із сестрою любов до музики. Мама чудово шила й обожнювала художню літературу. Саме вона була першим читачем моїх творів і дуже суворим критиком.

У школі я дуже любила писати твори і пам’ятаю, що їх навіть читали вголос, як зразок, на всіх паралелях. Та я в той час вважала, що література — це просто захоплення, а фах треба обирати більш серйозний. Тому після школи вступила до Київського Політеху на механічний факультет й отримала диплом з відзнакою за спеціальністю «інженер-зварювальник».

Багато років працювала за спеціальністю, та улюблене захоплення не полишала. Я завжди була, як кажуть «заводилою», мені подобалося організовувати різні свята, дні народження і я всім писала привітання у віршованій формі. До речі, коли навчалася на «чоловічому» факультеті, а в нашій групі було лише п’ятеро дівчат, решта – хлопці, я теж їх «організовувала». Потім були різні періоди життя, працювала на телебаченні, кілька років була директором, та творчість «кликала» – і зараз займаюся тим, що мені подобається.

Розкажіть, як почали писати. Як відчули, що це саме ваша справа?

Мені завжди здавалося: те, що я створюю, це, так би мовити, «для внутрішнього користування». Я навіть не мріяла видати свої твори, хоча чула багато схвальних відгуків. Лише у 2005 році моя подруга примусила мене віднести свої дитячі вірші у видавництво – і на світ з’явилася моя перша збірочка дитячих віршів «Мишка – хвастунишка», яка сподобалася і дітям, і їхнім батькам. Але я й досі вважаю, що це була чиста авантюра, бо тоді ми з подругою не мали навіть уяви, як узагалі створюють книжки. Та «перший млинець» вийшов гарним – і далі пішло-поїхало. За першою з’явилася друга, третя і т.д.

Де шукаєте натхнення та ідеї для нових творів?

Я їх не шукаю, вони мене самі знаходять. Мене дуже часто запитують, як навчитися писати. Я чесно відповідаю, що не знаю. Можу дуже довго нічого не писати, а потім з’являються в голові герої, ідеї, сюжети. Я, наприклад, коли починаю писати, не знаю, чим закінчиться історія. Головне – придумати героїв, а потім вони вже самі починають створювати сюжетну лінію. Інколи пишеться дуже швидко, а інколи – навпаки. Тоді я відкладаю рукопис до кращих часів.

Хто перший читач? Чи прислухаєтесь до чиєїсь думки?

Першим моїм читачем завжди була мама, та, на жаль, вона вже давно пішла з життя. Сьогодні прошу почитати спочатку своїх рідних, вислуховую зауваження, вношу правки, щось перероблюю, але не дуже це люблю робити.

Скільки на сьогодні у вас творів, книжок?

Виданих книжок уже більше двадцяти, деякі видано кілька разів. Та мені хочеться видати щось новеньке. Тому я намагаюся не перевидавати, а видавати нові. Хоча читачі просять повторити. А собі залишаю лише по два примірники виданої книжки.

Чи брали участь у літературних конкурсах?

Раніше, як вже казала, я не дуже серйозно ставилася до своїх творів. Писала та писала, для мене головнішим був сам процес. Коли я бачила білий папірець, у мене одразу виникало бажання щось написати. До 2013 року ніколи не брала участі в жодному конкурсі. В мене було своє ставлення до них. Та одного разу моя знайома порадила надіслати свою повість на літературний конкурс дитячих авторів. До речі, тоді до його закінчення залишалися тільки два дні. Я спершу відправила вірші, а потім, дізнавшись, що можна відправляти твори в різні номінації, відправила й повість. Коли перемогла, була дуже здивована, бо стала одразу і переможцем, і лауреатом. Після цього трохи повірила у свої сили і кілька разів брала участь у літературних конкурсах. Лише цього року стала переможцем Канадського освітянського конкурсу та лауреатом поетичного конкурсу, започаткованого Французькою літературною академією. Минулого року моя п’єса стала переможцем Корнейчуковського конкурсу. Тож уже маю чим пишатися.

Чи змінила творчість і казка зокрема ваше життя?

Мені дуже приємно чути відгуки читачів, це надихає на творчість. Та моє життя ніяк не змінилося, я, як і всі, працюю, радію, сумую. Живу, як усі.

Чи траплялися якісь труднощі на вашому шляху, пов’язані саме з творчістю, можливо, з видавництвом книжок?

Усі свої книжки я видаю власним коштом, спонсорів, на жаль чи на щастя, не шукаю. Інколи беруть сумніви, чи треба витрачати на видання власні кошти, бо їх можна витратити з більшою користю для себе. Та коли бачу зацікавлені оченятка дітлахів, чую схвальні відгуки батьків, бабусь і дідусів, розумію, що це потрібно. Я переконана, що дитяча книжка повинна бути в кожній родині і вона не повинна бути дорогою.

Щоб ви хотіли б сказати авторам-початківцям? Від чого застерегли їх? Що порадили?

Хочу одразу сказати, що творчість – непроста та недешева справа. Автору необхідно все робити самому. Та якщо автор упевнений, що його будуть читати, можна спробувати. Сьогодні авторів значно більше, ніж читачів.

Які ваші улюблені автори і твори? Що з прочитаного вас вразило, можливо, порекомендуєте якийсь твір?

Раніше я читала дуже багато і різних авторів. Зараз перечитую класичну літературу. Враження зовсім інші, ніж ті, що були років двадцять тому. Коли в мене важкі періоди життя, перечитую «Звіяні вітром». Допомагає. А взагалі, раджу більше читати всім, особливо підростаючому поколінню, бо вони, на жаль, не вміють висловити своєї думки. Їм інколи бракує запасу слів, навіть у спілкуванні між собою.

Ви щаслива людина? Який він, ваш рецепт щастя?

Мені здається, рецептів щастя не існує, для кожного він свій. Мабуть, я щаслива людина, бо маю улюблену справу, займаюся тим, що мені подобається, живу в місті, яке мені подобається, мене оточують люди, з якими мені комфортно. Я люблю свою родину, свій дім, своїх друзів. Хіба це не щастя?