У чарівний голос Вадима Балінського, який дуже часто лунає з приймачів у багатьох оселях, закохані багато жінок Чернігівщини. Деякі з них навіть кажуть, що слухали б і слухали.
Пану Вадиму все до снаги: новини прочитати, слушні поради дати, захопливий сюжет чи репортаж зробити або провести цікавий ефір разом зі своєю напарницею і коханою дружиною Надією.
Як уже всі здогадалися, сьогоднішній гість традиційної рубрики «Люди» саме Вадим Балінський, редактор творчої групи програм радіо філії ПАТ НСТУ «Чернігівська регіональна дирекція».
Пане Вадиме, розкажіть трішки про себе. Де народилися?
Народився досить давно, 54 роки тому (усміхається. – Авт.) у Росії. У місті, яке зараз називається Твер, а раніше Калінін. Невдовзі після того, як я з’явився на світ, мої батьки разом зі мною переїхали до славетного міста Чернівці, в якому я прожив 31 рік. До речі, мій батько з Чернівців, а мати – з Калініна.
Багато років поспіль не був у Чернівцях. І ось не дуже давно випала нагода разом із дружиною побувати в цьому місті. Звісно, ностальгія охопила, провів свою Надію місцями «бойової слави», погуляли, відпочили, думаю, ще неодмінно приїдемо.
Знаю, що до радіо ви змінили не одну професію…
Так. Закінчив медичне училище, маю 11 років медичного стажу. Працював на швидкій медичній допомозі в Чернівцях фельдшером виїзної бригади. Було добре, бо справа мені подобалася, до того ж, люблю з людьми спілкуватися і допомагати, особливо, коли відчуваєш, що від твого вміння та бригади залежить життя і здоров’я людини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Бісерний настрій чернігівської економістки
Які випадки пригадуються з вашої медичної практики?
Доводилось у машині приймати пологи. Також у пам’ять врізався дуже жахливий випадок, коли під Чернівцями з 50-метрової висоти в щілину в горах впав екскурсійний автобус із житомирськими дітьми. Всі, хто був у автобусі, загинули. Дуже моторошно було спостерігати, як рятувальники діставали молоді й бездиханні тіла.
Багато також траплялося випадків, коли людина опинялася на межі життя та смерті, наприклад, через серцевий напад. Дуже радів, коли вдавалося привести хворих до тями і коли вони одужували. Відчуваєш справжнє піднесення, що врятував людину. Але через якийсь час вирішив покинути роботу в медичній сфері. Усе через те, що мрія стати лікарем не здійснилась. Кілька разів намагався вступати до різних медичних інститутів, але розчарувався в іспитах. Щоб вступити до медичного вишу, треба було складати безліч предметів, які не мали жодного стосунку до практичної роботи. Наприклад, диктант писати й таке інше. А мені хотілось одразу поринути в медицину.
Якщо з медициною не склалося, який фах для себе обрали?
Із медициною зав’язав і вступив на історичний факультет Чернівецького університету імені Федьковича. Історія дуже подобалась. Навіть хотів пов’язати з цією наукою подальше життя. Писав деякі роботи, публікувався в університетському журналі. Та коли з першою дружиною переїхав до Чернігова, з’ясувалося, що працювати в місцевих вищих навчальних закладах не було можливості. Тож пішов вчителювати до школи. Відпрацював чотири роки. Викладав історію і паралельно валеологію (дисципліну про здоров’я. – Авт.), причому курс валеології з 1 по 11 клас. На початку 90-х років жодних підручників із цього предмета не було, лише методичні рекомендації. Тож дітям розповідав багато чого, що знав із медицини. Від того, як чистити зуби, і до того, як надавати першу медичну допомогу. Спочатку наче і подобалось працювати, але через деякий час зрозумів, що школа – це не моє. Тож захотів змінити вид діяльності.
Зрештою випала нагода піти на чернігівську митницю. Відпрацював чотири роки на митному посту Славутич. Був головним інспектором цього митного поста, старшим зміни. Але там дуже велике навантаження і середовище не дуже сприятливе для особистісного розвитку. Тож за першої нагоди я звідти пішов.
Як доля привела вас на радіо?
Якось у 2000 році почув, що на обласне радіо набирають дикторів, тож, проходячи повз Будинок радіо, вирішив випробувати долю і зайшов. Зустріла мене Олена Олексіївна Кияшко. Я пройшов так званий кастинг і мені сказали, що зателефонуємо. Але ж з практики знаю, що коли так кажуть, то ніхто не телефонуватиме. Однак у моєму випадку виявилося все інакше. Зателефонували за кілька днів. І от відтоді я працюю. Спочатку на обласному радіо, тепер – на Суспільному. Спершу був диктором, потім кореспондентом, спеціальним кореспондентом, редактором, старшим редактором. Зараз я – редактор, бо в нас нині інша структура. І вже щось змінювати у своєму житті не збираюся, якщо, звісно, на те буде ласка нашого керівництва. Суспільне мені подобається, хоча попервах не було зрозуміло, що й до чого. Нині в нас вже склалася серйозна команда, допомагаємо одне одному, підтримуємо, словом, працюємо. Я бачу, що Суспільне має велику перспективу, розвиватиметься і надалі стане дуже потужним засобом масової інформації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: від хіміка-технолога – до ілюстратора та колекціонера фіалок: історія життєвого перевтілення
Чи маєте хобі?
Полюбляю книги читати та фільми дивитися. А ще люблю котів. У нас вдома живуть кіт і кішка. Тож увечері, коли приходиш додому, вони знімають напруження, яке накопичилося за день.
У читанні я всеїдний. Особливо люблю Стівена Кінга за те, що він дуже знається на людській психології. Читаю книги Володимира Сорокіна, російського письменника, який має неординарний погляд на сучасність, суспільство. Також люблю публіцистику. Іноді для себе почитую медичну літературу.
Так розумію, що хоч і з кар’єрою лікаря не склалося, медичний слід у вашому житті простежується понині?
Так. У школі – курс валеології, на радіо – медична програма. Я цікавлюся, що нового в медицині, популяризую її як тільки можу. Намагаюсь сам вести здоровий спосіб життя.
Як відпочиваєте?
Дуже люблю море. Бував кілька разів за кордоном. Але вважаю, що кращого за наше південне українське узбережжя нічого немає. Це Одеська, Миколаївська області. Мрію поїхати жити на південь, як вийду на пенсію. Ближче до моря. А ще люблю ходити лісом, бувати на природі, бо вона заспокоює. Подобається спостерігати, як змінюються пори роки.
Поділіться з читачами рецептом, як зберегти безцінний скарб – здоров’я, передусім психологічне.
Головне – не приймати близько до серця перетурбації, що відбуваються в житі. Треба намагатися вибудувати для себе пріоритети. Уникати людей, які дратують. Більше уваги приділяти народним методам лікування, адже цілющі трави дійсно здатні продовжити людське життя та заспокоїти.
Хтось із великих сказав, що всі хвороби від нервів, зокрема інфаркти, інсульти. Тож головне – зберегти нервову та серцево-судинну системи. Бажано займатися дихальними вправами, завдяки яким організм збагачується киснем. Треба більше ходити і намагатися уникати громадського транспорту. Якщо є нагода пройтись, обов’язково нею користуйтеся. Після 40-50 років уже варто контролювати свій артеріальний тиск і надавати перевагу натуральним продуктам. А людям старшого віку обов’язково раз на півроку треба відвідувати сімейного лікаря та здавати аналіз крові, аби знати, в якому стані перебуває організм.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Романтика залізничного життя прекрасної провідниці Юлії Опецько
Людям, у яких є немолоді батьки, треба намагатися більше часу проводити з ними. Бо вони потребують нашої допомоги і підтримки, передусім моральної.
Отакий нехитрий рецепт.
Насамкінець розмови Вадим Балінський зазначив, що, попри свій вік, зупинятися на досягнутому не збирається.
«Цікаво робити для себе нові відкриття, пізнавати те, чого не знав. У душі я був і є молодим», – сказав чоловік.
Ірина Осташко
