Жителька Чернігова Анна Ващук ніколи не думала, що лікуватиме тварин. Але доля внесла свої корективи, і тепер ветеринар рятує чотирилапих навіть тоді, коли доводиться жертвувати власним часом, родиною і дозвіллям.
Дівчина розповідає, що завжди мріяла пов´язати своє життя з медициною і навіть думала піти вчитися на патологоанатома. Але вступити на цю спеціальність не вдалося. Аби не втрачати рік, Анна пішла на навчання до технікуму.
«Подруга мами, яка працювала ветеринаром, порадила мені опанувати її спеціальність, адже тварин я люблю, тим паче, це та сама медицина, тільки з тваринами. Вирішили, якщо не сподобається, то завжди встигну знову спробувати вступити до вишу. Я поїхала, склала олімпіаду з біології та української мови та стала студенткою Козелецького технікуму. Звикати було важко, бо далеко від батьків, але з часом усе налагодилося», – згадує ветеринар.
На останньому курсі технікуму в Анни Ващук була переддипломна практика, що проходила в колгоспі. Його викупив киянин і почав відроджувати господарство.
«Треба було працювати в корівнику. Одного дня якраз прийшла з ферми, привела себе в порядок і тут сторож мені повідомляє, що там народжує корова. Я як справжня дівчина зібралася, висушила волосся і прийшла десь за годину. А там нема ніякої корови. Сторож мені сказав, що вона вже народила, а теля було мертвим. Я перелякалася, він мені розповів, що за таку недбалість із мене знімуть зарплатню. Звісно ж, мене ситуація дуже засмутила і навіть не у грошах справа, а в тому, що через мою халатність постраждало нове життя. Я вже мало не плакала. Запитала його, де лежить труп. Він відправив мене за корівник. Я побігла дивитися, кілька кругів зробила, не знайшла. Вирішила, що, мабуть, собаки вже з´їли. І коли сторож побачив, що в мене очі на мокрому місці, то показав теля – воно було живе і повністю здорове. Отак мене і провчили. Ту ніч я запам´ятала на все життя», – розповідає лікарка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Оксана Федорченко про те, як готувати малечу до навчання, про гаджети та патріотизм у школі
У цьому господарстві тодішня студентка прийняла ще сім отелень. А той же сторож допомагав їй приймати пологи в корів. Усі вони пройшли успішно.
Саме відчуття того, що Анна може допомагати в появі нового життя, давало їй натхнення та поштовх працювати далі.
У роботі з тваринами буває чимало курйозних моментів. Анна розповіла, що у її практиці траплялися випадки, коли власники чотирилапих зовсім не знали про особливості свого улюбленця.
«Коли я працювала в клініці, то до нас зателефонували люди та записалися на купірування вух цуценяті добермана. А насправді виявилося, що доберманом там і не пахне, а переді мною – дворняга. Я делікатно попросила власників почекати, покликала директора клініки, який був здивований так само, як і я. Вже разом із ним ми обережно пояснювали людям, що це зовсім не доберман, що мучити тварину не варто, адже їй зовсім не потрібна ця процедура. Господарі собаки доводили нам, що це доберман і в них є ветеринарний паспорт. Ми ледве дійшли консенсусу і вирішили написати, що цей собака – метис», – розповідає Анна Ващук.
Була й історія з чихуахуа. Люди придбали, як породистого собаку. По неї їздили аж у Київську область.
«Із продавцем вони зустрілись на трасі, він нібито зробив послугу і виніс собаку, щоб покупці його не шукали. Хоча, скоріше за все, він не хотів, аби люди знали, куди потім повертати тварину, адже це була не чихуахуа. Вона більше схожа на Джек Рассела тер’єра, однак не чистокровного. Отак іноді дурять заводчики. Люди засмутилися, вони переживали, як про це сказати дітям, тому я провела роботу ще й із малечею, делікатно все пояснила», – згадує Анна.
Анна Ващук дуже любить свою роботу. Вона розказує, що навіть готова підірватися серед ночі та побігти рятувати тварину. Іноді робить це безкоштовно.
У скрутні часи доводилося бігати на виклики з маленькою дитиною, якій не було й року.
У її практиці часто трапляються випадки, коли треба буквально зриватися з місця та йти лікувати чотирилапих. І немає значення, це родинне застілля, свято чи просто вихідний. Нерідко ветеринар працює дистанційно і під час відпустки. Навіть перебуваючи за кордоном, вона продовжує приймати дзвінки пацієнтів і консультувати їх через інтернет.
До такого режиму родина Анни Ващук звикла. За її словами, інколи трапляються непорозуміння, але це рідкість. Чоловік і син здебільшого підтримують свого домашнього ветеринара.
«У моєму випадку часто страждає родина, адже мами не буває вдома, свята проходять без мене, я рано виходжу на виклики, пізно повертаюся. Але якщо робота приносить задоволення, то треба жертвувати сім´єю. І я дуже радію з того, що мої рідні мене розуміють і також переживають за моїх пацієнтів, цікавляться, як вони почуваються», – ділиться ветеринар.
Історії про чотирилапих пацієнтів дуже любить мама Анни. Вона завжди питає про кожну тварину та цікавиться, як проходить день доньки. Бували випадки, коли мама Анни ненароком чула про свою дитину від інших людей, чиїх улюбленців та рятувала. Тоді відчувала неабияку гордість за свою доню.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Люди»: Теорія гармонії і позитивний стиль життя Олександра Гончаренка
Є у її роботі й небезпечні моменти. Траплялися випадки, коли навіть доводилося накладати шви через укус собаки. Втім, це дівчину не відштовхнуло від професії.
«Був у мене виклик, коли я прийшла на прийом до однорічного стафа, якого вела з самого дитинства, він мене добре знав, ніколи не було агресії. А тут собака раптом вирішив мене вкусити, коли я проводила огляд його пащі. Іклом він проткнув моє підборіддя, сильно полилася кров. Тоді я дійсно злякалася. Одразу зателефонувала знайомому хірургу, він мене зашив. А через кілька днів нам треба було йти на святкування до ресторану. І от я, така «гарна», прийшла на урочистості. Але нічого страшного, буває всяке», – пригадує лікар.
Попри таку хоробрість і любов до тварин, Анна зізнається, що має страх перед лисами. Якось це завадило їй піти на роботу до одного з природничих парків Чернігівщини. Дівчина каже: думка про те, що це – дика і хижа тварина, її насторожує.
Анна Ващук зазначає, що складність її роботи, як і будь-якого медика, полягає в тому, що в деяких випадках вона безпорадна.
«Буває, що ти борешся, тварина наче йде на поправку, все добре, і раптом вона помирає. Є й зовсім безнадійні випадки. Я таке сприймаю дуже близько, постійно про це думаю, аналізую. Мені важко миритися зі смертю. А буває навпаки, наче вже все втрачено, а чотирилапий видужує. Тоді, звісно, я радію», – говорить наша героїня.
Анна завжди намагається зробити все можливе, аби тварина одужала. Щоб зростати професійно, вона постійно підвищує свою кваліфікацію, відвідує семінари та різноманітні тренінги, читає багато літератури.
Анна Ващук наголошує, що ветеринари – не чарівники і не можуть усіх оживити, але все одно вона завжди прагне рятувати чотирилапих, навіть коли, здавалося б, усе втрачено.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: екзотичні домашні улюбленці Ксенії Кононенко
Є у Анни Ващук і свої улюбленці. У неї вдома живе перська кішка Соня.
Попри щільний графік, Анні вдається знайти час і на хобі. Вона відвідує спортзал і обожнює подорожувати. Своєю слабкістю називає образотворче мистецтво, дуже любить відвідувати картинні галереї. Старається ходити на всі виставки, які дають можливість знайомитись із цікавими людьми та розширювати її світогляд.
Анна – дуже позитивна людина. Завжди відкрита до інших і вірить у доброту навколишніх.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Ольга Лазун
