В Україні різьбярство розвинене здавна. Тож відомі різні способи оброблення деревини, за допомогою яких можна виготовити справжні мистецькі витвори. Безумовно, техніка важлива, але, вибираючи ложку або іграшку, слід пам’ятати, що майстер обов’язково «заряджає» виріб своєю енергетикою. Тому позитивну атмосферу в дім принесуть лише вироби, в які вкладена частинка душі. Це підтверджує різьбяр Михайло Жуков із села Олешня Ріпкинського району.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Сергій Гривко назвав п’ятірку кращих активістів міста та оцінив голову міськради
Шукати, де живе майстер, довго не доводиться. Адже його подвір’я видно здалеку.
«Я вже давно прикрасив двір казковими персонажами, лелеками та грибами. Безумовно, всі вони з дерева», – посміхнувся господар.
Перші хвилини перебування в такому незвичайному дворі справляють найпозитивніше враження.
Про захоплення не згадував двадцять років
Із деревом в Олешні працює тільки Михайло Жуков. Його часто запрошують на виставки та ярмарки до Любеча і Ріпок.
«Після армії влаштувався в Чернігівське тролейбусне управління і познайомився там із колегою, який захоплювався різьбленням по дереву. Мені дуже подобалося, як ладнається справа в його руках. Вирішив перейняти досвід, тим більше, що у мене є схильність до малювання, хоча в художній школі ніколи не вчився. Я дуже старався, але далеко не все вдавалося. До того ж, сильно порізав руку і ногу. Пам’ятаю, що тоді не на жарт розсердився і вчитися ремеслу перехотілося», – розповів майстер.
Міське життя пану Михайлу до душі не припало, тому повернувся до рідного села. Уже кілька років він – на заслуженому відпочинку, а отже вільного часу для хобі побільшало.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: для виховання 9-х дітей головне – любов і повага в сім’ї
Знову зайнятися різьбленням Михайла Жукова підштовхнула мама. Зараз її вже немає в живих. А за життя вона сказала синові, що їй потрібен новий дерев’яний ополоник. Михайло вирішив змайструвати його своїми руками. Відтоді він не уявляє свого життя без улюбленого хобі.
Найбільше подобається створювати ікони
34 роки співрозмовник пропрацював вальником лісу в місцевому лісництві. Весь цей час він збирав у лісі всілякі рогатини, а також незвичайні поліна та сучки, які траплялися під руку. Через це колеги жартували над Михайлом, але він ніколи не ображався.
«Я працюю з деревиною листяних дерев – осики, вільхи та тополі. Часто купую сировину на пилорамах у Чернігові. Інструмент у мене переважно саморобний, пристосований під мою руку», – зізнався майстер. «Із дерева вмію виготовляти все: годинники, казкових героїв, птахів, звірят, козаків, кухонне начиння, лиштви. Дуже подобається вирізати ікони й образи святих».
Майстерні у різьбяра немає, тому влітку він трудиться на вулиці, а взимку – на кухні.
«Встаю дуже рано, о третій годині ночі, і працюю до шостої ранку. Вранці рука твердіша, адже, працюючи з деревом, треба силу докладати. Та й зосередженість потрібна. Якщо зробив хоч один невірний рух, вже нічого виправити не можна. В результаті отримуєш не картину, а дрова», – зазначив співрозмовник.
Наостанок зустрічі майстер сказав: «Творчих ідей повно, головне – щоб здоров’я не підводило».
Ірина Осташко
Фото — Тетяна Череп-Пероганич
