Живу за принципом: «Навіть у поганому знайти хороше». А ще частина моїх переконань – «І кожен фініш – це, по суті, старт».
Аня Чулінда, 19 років, народилася в мальовничому селі на півночі Чернігівщини, студентка НАУ (Національного авіаційного університету. – Ред.), мріяла стати пілотом-випробувачем. У дитинстві обожнювала їсти щавель із саду. Не дивиться телевізор, вірить у щасливу заможну Україну і намагається в негативних речах бачити позитив.
Я Аня! Мені 19 років. Я оптиміст із нотками реалізму. Народилася в Кучинівці Сновського району. Судимостей не маю. Шкільні роки були дуже веселі й насичені. І клас у нас дружній був. Чого тільки не виробляли: петарди підривали, багаття із зошитів робили, польоти з дерев – усе було. А якщо згадувати дошкільні роки, то найперше, що спадає на думку, – щавель. Здається, ми його їли постійно. Наминали за обидві щоки. А головне – з сіллю. Отак ідемо на поле чи в сад – і рвемо. Щавель. Тільки-тільки повіє весною – ми вже вирушаємо. Ото смакота була! Береш одну щавлинку і сиплеш на неї сіль, обов’язково розтираючи пальцями дрібку. Не знаю, навіщо ми це робили. Але то така смакота.
У дитинстві мріла про те, щоб усе на світі було помаранчевого кольору. Ну, дуже мені подобався цей колір. Бувало, сиджу і уявляю: трава помаранчева… Паркан помаранчевий… І яблука на дереві, і пес, і… і… і все-все! Ото краса!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: Олександр Бондарев – голос чернігівського ЄвроМайдану
Навчаюся в НАУ на факультеті міжнародних відносин. На журналіста. Хоча до цього часу ще дехто думає, що на стюардесу (типу це ж логічно, а на кого тоді, як не…). Чому саме тут? Десь із 7 класу хотіла бути пілотом-випробувачем. Проте життя склалося інакше, плани змінилися. Тож як не на льотчика, то хоча б в університет авіаційний.
Навчання загалом подобається. Гриземо граніт науки як можемо.
Різниці між сільськими і міськими дітьми тепер немає. Яка різниця хто звідки? Місце народження людини означає приблизно стільки ж, скільки і її колір шкіри, релігія. Характер – ось що визначальне зазвичай.
Граю на гітарі. Це для мене як антистрес. Хоча для сусідів у гуртожитку – навпаки. Іноді.
Люблю читати. Однак улюбленої книги нема. Стільки крутих книжок, то як серед них одну виділити? Остання прочитана – «У степу під Авдіївкою» Олександра Вільчинського. Про війну з Росією. Про те, як ідуть пліч-о-пліч і старі, і молоді. Про те, що коли вони не потрапляють на передову – передова приходить до них. Гарна книжка про страшні речі.
Не дуже люблю дивитися фільми. Як звичайний студент постійно хочу спати, а тому краще ті 2 години витрачу на сон. Проте коли вже доходить справа до фільму, то переважно не висиджую 1.5-2 години. Або стає нудно, або, знову ж таки, засинаю.
Телевізор не дивлюся. Проте деякі з передач, що транслює телебачення, дивлюсь на YouTube. «Improv Live Show» та певні travel show.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: про шалений темп і кайф від молодіжної роботи Анжеліки Тимченко
Дорослість? Не впевнена, що можу відповісти на це питання. Однак це те, чого дехто довго чекає, а потім: «Ааа, поверніть мене в садочок! Буду їсти кашу, спати вдень і дивитися мультики. Не життя, а мрія».
Кохання? Як казала Ліна Василівна: «Кохання – це натхнення душі». Краще й не придумаєш.
Молодь обов’язково повинна брати активну участь у житті держави. Безумовно! Хто, як не ми? Молода держава – молоді діячі. Думаю, у старшого покоління трохи інша ментальність. Хоча, безперечно, це не про всіх. А загалом – так. Хто, як не ми, спалить мости? Хто ж побудує знову?
Вірю, що все в Україні буде добре. Для кожного з нас. Війна – закінчиться. Держава – буде квітнути. Люди – щасливі. По-іншому ніяк.
У рідному селі хочеться більше подій, що пов’язані зі спортом – однозначно. У нас багато крутих, націлених на спорт людей. Проте умови… Спортивні івенти, заохочення, нові майданчики і спортзал – ось що. Також щось спрямоване на поглиблення національної свідомості. Над формою треба помудрувати.
Люблю мандрувати. Проте що ми маємо на увазі, кажучи «мандрувати»? Для мене мандрівка – то навіть коли просто ідеш лісом. Хоч би де була, та душею все одно повертаюся в рідні краї. Тому Чернігів – то в саме сердечко.
Живу за принципом: «Навіть у поганому знайти хороше». А ще частина моїх переконань – «І кожен фініш – це, по суті, старт».
Спілкувався Павло Солодовник
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
