Люди: Селфі з мерами, голова-комп’ютер і секрети успіху: феєрична динаміка життя Вероніки Рибак

Рубрика «ЛЮДИ»

Інколи я думаю, що моя голова – комп’ютер на якійсь крутій системі.

Вероніка Рибак

30 років. Народилася у м. Чернігів. Закінчила Чернігівську школу № 1. З відзнакою закінчила Чернігівський державний інститут економіки і управління за спеціальністю соціальна робота та психологія. Любить подорожувати. Працювала в журналістиці, викладачем, була помічницею депутата обласної ради, прес-секретарем комунального підприємства. Нині працює в Офісі реформ і Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Люблю відвідувати нові місця та країни. Спілкуватися з цікавими людьми, які можуть чомусь навчити.

Книги не частий гість у моєму раціоні, просто не вистачає часу. Часто робочий день закінчується пізно вночі і з ноутбуком. А якщо і читаю, то психологічного характеру книги. Моїм є постійний саморозвиток, тож в минулому році я закінчила курси нарощування нігтів та курси візажиста.

Музика залежить від настрою. Будучи холериком, то сьогодні можу слухати Вакарчука, а завтра – рок-музику. Фільми теж. З часом є певні проблеми, але ж якщо все ж таки є хоч якась можливість, то дивлюся дуже легкі комедії.

Працюю на кількох роботах. Перша – консультант з питань комунікації Офісу реформ при Чернігівському регіональному відділенні Асоціації міст України. Друга – начальник відділу комунікації та забезпечення доступу до публічної інформації у Регіональному центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Чернігівській області.

Лейтмотиви мого життя: «Бери від життя максимум», «Стався до людей так, як би хотів, щоб ставилися до тебе», «Якщо людина була мені дорогою хоч хвилину, вона такою і залишиться» (під цим я розумію, якщо навіть людина яка була мені дорогою зробила щось погане, я все одно допоможу їй, якщо буде треба).

Мрію про сімейне щастя. Інколи десь годинку мрію про спокій, потім знов мрію про те, щоб зробити щось нове і кудись поїхати.

У мені всі свята улюблені, бо на кожне свято я очікую якихось чудес. На жаль, часто розчаровуюся, але з часом і отримую їх. Все залежить від «чарівників».

Я мрію про спокій в Україні, про відсутність війни та стабільну економіку. Україна – держава з величезним потенціалом і дуже сподіваюся, що скоро цей потенціал буде використаний на користь населення. Дуже сподіваюся, що жителі держави перестануть втікати в інші країни в пошуках кращого майбутнього і зможуть його отримувати у своїй країні.

Хліб я не їм. Вже 2 роки на корисному харчуванні. Тож лише каші в моєму раціоні з вуглеводів.

Роблю селфі з мерами. Деякі самі вже просять. Але не з усіма роблю селфі. Якось ще у 2015 році, коли я тільки перший рік працювала у Асоціації міст України, я якось одразу знайшла спільну мову з Городнянським міським головою. І заради забави ми кожен раз як зустрічалися робили селфі, потім я їх почала викладати у соціальні мережі. І ось одного разу один з міських голів запитав у мене, а коли вже з нами будуть селфі, а то тільки Андрій Богдан і все. І так понеслося. Тепер це вже як традиція, про яку знають міські голови та голови ОТГ. Однак, я хочу зауважити, що не з усіма я роблю такі селфі. Про це наступного разу розповім.

Минулий рік був дуже багатим на різноманітні нагороди. У 2018 році отримала Подяки: від Прем’єр –міністра України, голови Чернігівської обласної ради, Чернігівського міського голови, Городнянського міського голови за активне висвітлення реформи місцевого самоврядування. Напевно, всі б зауважили що найцінніша від Прем’єр-міністра. Однак, для мене найцінніше, що мою роботу взагалі оцінили і це означає тільки те, що я роблю все правильно. І потрібно і надалі працювати у тому ж руслі.

Я працювала раніше з політиками і дуже багато. А сама політикою не дуже цікавлюся, бо це часто не дуже чиста справа. Я не з тих людей, хто може вести брудні ігри. Мені декілька разів пропонували піти на вибори, але ні. Це не моє.

Єдине про що я шкодую, що не встигла рідній людини сказати багато чого важливого. А зараз її, на жаль, вже не має.

Я дуже пишаюся тим, що мала змогу навчатися у Польщі, Іспанії, Канаді. І головне, що я наважилася туди поїхати, хоч було дуже страшно.

Я обожнюю Вільнюс (Литва), ну і, звичайно, місто мрій Монреаль (Канада). Канада – це взагалі окремі почуття у мене. Там мої друзі, там частинка мене.

На жаль, чи на щастя, бізнесу у мене немає. Але як ФОП я надаю послуги тренера, консультанта з питань комунікації, журналіста та інше.

Буває, коли все набридає. Це найжахливіший час для мене. Буває опускаються руки і все. Але в такі моменти, я знаю точно, що мені треба кудись поїхати на декілька днів і набратися позитивних нових вражень. І все – я знову готова йти вперед і тільки вперед.

Подорожуйте, змінюйте емоції. Дуже круто допомагає знайомства з новими людьми, які можуть надати вам, самі того не розуміючи, велику підказку по життю.

А ще є один маленький секрет для тих у кого депресія і тих, хто не одружений – ЗАКОХУЙТЕСЬ. Даріть нові емоції собі та навколишнім. Згадайте про близьких.

Інколи я думаю, що моя голова – комп’ютер на якійсь крутій системі. Але все одно найкращий мій помічний – це програма блокнот у смартфоні. Там я записую по дням та по годинам свій графік. Але коли потрібно бути в 3-х місцях одночасно, тоді починається збій системи. Але я завжди знаходжу вихід з таких ситуацій.

Я взагалі не люблю соціальні мережі. Але зараз час такий, що якщо ти не там, то тебе не має. Я декілька років працювала спеціалістом по SMM і зараз розумію, що часом це просто гра з нашою свідомістю. Тож, для мене соціальні мережі це тільки те, що можна показувати.

Я майже ніколи не викладаю у соціальні мережі своїх близьких.

Соціальні мережі – це як «цукерка з обкладинкою, яку ми самі обираємо».

Я дуже багато подорожувала по містам України і з повною гордістю можу сказати, що Чернігів – це найкрасивіше місто в Україні. А зараз – так тим паче. Дуже б хотілося, щоб чернігівці почали його цінувати і хвалити серед знайомих та близьких. Наприклад, якщо я розкажу про місто своїм друзям з Херсону – вони приїдуть, подивляться і розкажусь своїм друзям і тут спрацює «сарафане радіо». Вже через рік у місті буде дуже багато туристів, а кошти, які вони будуть сюди привозити – залишаться у Чернігові на розвиток нашого міста. Дорогі чернігівці давайте будемо любити місто, в якому живемо і якщо ж нам щось не подобається, то не просто про це говорити, а брати і робити краще.

Спілкувався Павло Солодовник