Він палко закоханий в історичну науку, в якій повсякчас відкриває для себе нові сторінки. Та, попри серйозну посаду й наукові регалії, не проти поганяти з сільськими хлопчаками в футбол і гайнути на велосипеді в краєзнавчу подорож.
І найцікавіший факт: без жалю проміняв життя в столиці на Чернігівщину. Усе це про сьогоднішнього героя рубрики «Люди» – Сергія Горобця. До речі, кандидата історичних наук, співробітника Українського інституту національної пам’яті.
Пане Сергію, розкажіть коротенько про себе. Звідки родом, де навчались?
Народився на Прилуччині, в селі Петрівка. Та коли мені було два роки, батьки отримали квартиру в Києві, де прожив чверть століття. Закінчив педуніверситет ім. Драгоманова і вже тоді, в 1995-му, переїхав до Чернігова. Думав – на рік, але вийшло на все життя. І жодної хвилини про це не шкодував.
Як так сталося, що історія стала вашим життям і професією? Можливо, родинна династія істориків?
Серед материних родичів були педагоги, хоча спершу я тяжів до історичної науки, а не викладання. Навіть мріяв про журналістику… А потім побував не практиці в дитячому таборі, захопився спілкуванням із дітьми і надалі мислив себе вчителем. І в моєму житті завжди поєднувались ці два захоплення – багато років викладав історію в школі і не менше досліджував її як науковець.
Чи зробили для себе якісь відкриття, вивчаючи історію України?
Наша історія – це взагалі суцільні відкриття, бо не тільки відкриваєш щось нове, а й постійно переосмислюєш начебто загальновідомі речі. Тож це доволі захопливий процес.
Чи треба всім вивчати історію?
Треба вивчати усім – це і пізнавально, і безліч паралелей із минулим, які допомагають краще орієнтуватися в сучасному світі, краще його розуміти. А в ідеалі бажано ще й вчитися на помилках наших попередників.
Чи цікавитеся політикою?
Політикою цікавлюся – куди ж без неї? Крім інтернету, постійно читаю журнали «Новое время», «Фокус», іншу періодику (я багато всього передплачую). Тож у подіях навколо і в усьому світі більш-менш орієнтуюсь. Хоча телевізор уже років шість узагалі не дивлюсь.
Які у вас захоплення поза роботою?
Мої захоплення поза роботою – це також історія, хіба що з ухилом у краєзнавство. Тож для мене вільний день – це коли можна писати не на «обов’язкові» теми, а для душі. Ще люблю велопрогулянки, причому краєзнавчими місцями. А по вихідних залюбки граю в футбол зі школярами одного з сіл неподалік Чернігова.
Що читаєте, яку музику слухаєте?
Читаю переважно щось історичне, ще люблю детективи і щось пригодницьке, хоча часу для такого – кіт наплакав. Із музикою в мене все стабільно вже понад 30 років – фанатію від «Iron Maiden» і слухаю майже виключно хеві-метал. Останнім часом вподобав повністю жіночий гурт «Burning Witches». Гарно дівчата грають.
Ваш рецепт від поганого настрою і нудьги.
Я в житті оптиміст, але в мене для цього немає якихось рецептів – просто шкода витрачати час на насуплене обличчя.
Що для вас щастя? І про що мрієте?
Мені не потрібно багато для щастя: улюблена робота, яка приносить задоволення, можливість вести активний спосіб життя. А мрію лише про те, щоб було більше вільного часу для краєзнавчих писань від душі.
Спілкувалася Ірина Осташко
