Люди: «Об’їздив майже всю Україну, пишу кіносценарії і не цікавлюсь політикою», – літератор Володимир Коваль

31292620_1016340748535294_2432246267556921344_n

Він хоч і не народився на Чернігівщині, проте частину свого життя прожив на сіверській землі. Та творча вдача не дає засиджуватися на одному місці, бо повсякчас потребує нових вражень. Тож герой публікації Володимир Коваль побував майже в усіх куточках України, де черпає натхнення для своїх художніх творів і кіносценаріїв.

Кожен його день насичений подіями, зустрічами та спілкуванням із різними людьми. Та, навіть попри зайнятість, він знайшов час, аби поспілкуватися з журналістом ЧЕline.

Володимире, розкажіть трішки про себе – чим наразі займаєтесь, де живете?

31326926_1016341778535191_8097032827872215040_nПишу тексти – кіносценарії, п’єси, романи, оповідання, два роки співпрацюю з кінематографістами. Зараз працюю над сценаріями до другого альманаху патріотичного проекту «Слава Україні! Героям Слава!» Перший презентували минулого року в столиці. Знімали короткометражні фільми у різних обласних центрах, за допомоги українських добровольців та підтримки місцевої влади. Живу в Україні – це найкраще визначення локації. Увесь час у русі, відвідую різні місця, мандрую – де пішки, де за допомогою транспорту.

Автобус, електричка, потяг, попутка вже давно стали моїм звичним засобом пересування, а найвірніші друзі – рюкзак і планшет. Відвідую музеї, театри, фотографую пам’ятники, якісь цікаві архітектурні пам’ятки, природу. За два роки об’їздив майже усю Україну, за винятком окупованих територій і Слобожанщини. Скрізь є що подивитись.

Останній рік провів у західному регіоні – від Проскурова до Мункача (тобто від Хмельницького до Мукачевого). Вражає все: мова, культура, звичаї, архітектура, кухня. Почувався найкомфортніше, ніж у будь-якому іншому регіоні країни. Люди там дійсно кращі за тих, хто живе в центральних, східних чи південних регіонах: патріотичні, толерантні, виховані. Маю за плечима Карпати, Шацькі озера, Олешківські піски, Таврійські степи, Полісся, відвідав велику кількість середньовічних замків, піднімався на Говерлу та на скелі Довбуша. Завжди відвідую старовинні єврейські цвинтарі, яким по 400-500 років.

Для мене то привід поміркувати над буттям і тим, що залишається після людини, окрім надмогильної плити. Коли жив в Умані, то навіть молився біля могили цадика Нахмана, обідав за одним столом з хасидами. Неоціненний духовний досвід! І культурний теж. Вада українців у тому, що вони все життя живуть на одному місці і не бачать України. Максимум – Київ, Одесу влітку та Буковель взимку. А треба їздити скрізь, треба спілкуватися з людьми, заходити в гості на чай, каву, борщ чи банош.31369327_1016340528535316_2895716308727365632_n

Які книги читаєте і музику слухаєте?

Багато читаю, часто паралельно кілька книжок. Останнім часом потягнуло саме до художньої літератури. Нещодавно перечитав перші два романи із циклу «Міленіум» С.Ларсона, пригоди хлопчика-детектива Каллє Блумквіста А.Ліндгрен. Зараз читаю одночасно морські історії Дж. Конрада і детективи А.Крісті, та перечитую «Графа Монте-Крісто» О.Дюма. Недочитаними залишаються «Фелікс. Австрія» С.Андрухович і «Країна у снігах» Я.Кавабата.

Музику дуже люблю, але специфічну як на загал. Слухаю або класичну, або ж стилі ембієнт, лаундж, нью-ейдж. Під музику гарно читається і гарно пишеться.31317952_1016341891868513_3817402125646823424_n

Про що мрієте?

Як свідома людина мрію лише про одне – про мир і соборність в Україні. Коли щодня чуєш про загибель твоїх земляків, то розумієш, що мріяти про щось інше – недоречно і грішно. Багато українських діток залишилися сиротами, жінок – удовами, матері втратили своїх синів.

Минулого року жив у Львові, відвідав Личаківський цвинтар. Для Героїв нашої Визвольної війни там виділено окрему ділянку, і її площа, на жаль, збільшується. Війна – то найстрашніше, що може бути. Українці то знають найкраще, адже споконвіку ми – кордон і щит Європи. Від степовиків, від Москви…

Чим захоплюєтесь?

31369338_1016340351868667_3330915603845218304_nЗахоплююсь літературою, малюванням. Є думка виставити власні тексти в інтернет, але маю амбіцію: власноруч зробити обкладинки та ілюстрації до своїх романів. Бо смішно виходить: іншим авторам обкладинки малював, а собі ще й досі ні. Донедавна писав дорослу літературу, але нині подумую про те, щоб перейти на дитячу чи підліткову.

Привід для цього з’явився нещодавно, коли став одним із переможців літературного конкурсу, який проводило київське видавництво «КМ Букс». Вони відзначили мою історичну повість «Коли квітне сакура». Видання цього твору в Чернігові кілька разів відтерміновувалося з різних причин, тож я вирішив більше не випробовувати долю і шукати альтернативу поза межами Сіверщини. Цього року твір нарешті піде до читачів. Гадаю, варто продовжувати в цьому ж напрямку.

Також цьогоріч має вийти моя перша збірка п’єс під назвою «Правосуддя Єв». Назву збірці дав за п’єсою, яка кілька років тому була серед переможців «Коронації слова». А ще минулого року закінчив великий роман «Євангеліє від Пантери». Працював над ним двадцять років! Кілька разів переписував, повністю міняв сюжет. Робота забрала чимало сил. Зараз шукаю видавця.

Чи цікавитеся політикою?

Політикою не цікавлюсь, бо вже нікому не вірю. У нас є порядні люди, яким варто довіряти чи навіть спробувати довірити країну. Але щоб посісти найвищий щабель влади, цим людям потрібні гроші на проведення виборної кампанії. А хто може дати гроші?

Звісно, непорядні політики та олігархи, які натомість вимагатимуть для себе якихось преференцій чи гарантії безпеки – для себе особисто чи для своїх найближчих родичів, котрі вже давно мають сидіти у в’язниці. От і виходить так, що в політиці неможливо бути «чистеньким» – обов’язково забруднишся.

Яким, на вашу думку, має бути наступний президент країни? Звісно, йдеться не про прізвище, а якості.

31292684_1016340888535280_5875341400651857920_nЗнаю точно одне: наступний президент країни не повинен жити в розкішному палаці і мати купу дітей (рідних чи хрещених) і родичів, яких треба забезпечувати та прилаштовувати на роботу. Бо тоді він буде думати про них, а не про державу. Для нашої країни це, мабуть, аксіома.

Крім того, президент має відповідати за власні обіцянки. Єдина людина, за котру проголосував би і довірився, то Даля Грибаускайте. Але про таке можна лише помріяти.

Яким вбачаєте майбутнє Криму і Донбасу

Крим і Донбас неодмінно будуть у складі України – то питання часу. Годинник, який відлічує момент загибелі «Російської недоімперії», вже запущено. Між Кримом і Донбасом є чимало спільного – і там, і там живуть чужинці, прихідьки, «понаєхавшиє».

У Криму живуть нащадки тих росіян, яких переселили туди після 1944 року, в будинки, що належали депортованим кримським татарам. На Донбас переселяли росіян після Голодомору 1932-33 років, коли вимерло українське населення. Але є і відмінності між цими регіонами. Крим належить кримським татарам! І крапка.

Це їхня батьківщина, там мечеті та цвинтарі їхніх пращурів, і вони там мають бути титульною нацією. І жити в домівках своїх дідів і прадідів, з яких їх вигнали комуністи. А ми там можемо бути лише чемними гостями та вірними друзями.

Ірина Осташко

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register