Люди: шлях у журналістику та життєва історія Ольги Лазун

111-1-e1573977120605-1-e1574149229564

Імовірно, у листопаді телевізійники чують на свою адресу найбільше теплих і приємних слів. Адже саме цього місяця вони двічі відзначають професійне свято. Зокрема на сьогоднішній день, 21 листопада, припадає Всесвітній день телебачення. Тож зрозуміло, що гостем нашої рубрики «Люди» буде журналіст, який перед телекамерою почувається, як риба у воді. Особливо приємно, що справжні професіонали своєї справи працюють на ЧЕline.

Нашу тележурналістку Ольгу Лазун не злякати жодним редакційним завданням чи відрядженням до найвіддаленішого куточка Чернігівщини. Адже тележурналістика – її покликання. Хоча дівчина зізнається, що робота нелегка і часто потребує неабияких зусиль і самовіддачі. Адже робочий день у журналіста може початися і о 6-й ранку, а закінчитися пізно ввечері. Також трапляється, що сюжет про актуальну проблему чи подію треба готувати, як кажуть, із коліс, попри втому.

Водночас професії притаманні й очевидні плюси, порівняно з якими всі труднощі тьмяніють. Це знайомства та спілкування з креативними і цікавими людьми, нові враження та відвідини різних місцевостей, а головне – відсутність одноманітності.

Сюжети і передачі Ольги завжди цікаві й змістовні, адже авторка вкладає в них частинку своєї душі. Без перебільшень, ЧЕline пощастило з Ольгою. Тож мерщій знайомитися з нею ближче.

76776608_2379164169009326_912217230802944000_n

Ольго, розкажи трішки про себе: звідки родом, де навчалася.

Я народилася та все життя прожила у Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет, де здобула дві освіти – магістр психології та організатор дошкільного навчання. Зараз навчаюсь на факультеті журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка та працюю журналістом інтернет-порталу «ЧЕline».

Пригадай, коли виникло бажання бути журналістом?

Ще у школі мені хотілося працювати «в телевізорі». Пам’ятаю, як дивилася оголошення про набори до школи журналістики одного з провідних українських телеканалів і думала «от би мені туди». Але вони були в Києві, а я тоді ще навчалася у шостому класі, тому мрія здавалася нездійсненною. Хоча моя мама постійно казала, що хотіла б, аби я і справді повчилася цієї професії, і підштовхувала мене до неї.

Але я чомусь боялася себе спробувати, соромилася і вважала, що мені не вдасться.

У старших класах, коли настав час вступати до вишу, я навіть не думала про професію журналіста. Обрала інший цікавий фах – психологію. Після закінчення навчання я три роки працювала за обраною професією в дитячому садочку. Потім пішла здобувати другу освіту, аби рухатися далі та будувати свою кар’єру в майбутньому, адже просидіти все життя на одному місці з невеличкою зарплатнею зовсім не хотілося.

77253954_565622910870924_6655112152262639616_n

Який довелося здолати шлях до журналістики? Чи все одразу вдавалося?

Поки я шукала собі нове місце роботи, мені на очі потрапило оголошення на телеканалі «Новий Чернігів» про набір співробітників до редакції новин. І хоч цей варіант я зовсім не розглядала, та все ж вирішила зателефонувати за вказаним номером. Недовго поспілкувавшись, на жаль, я почула стандартну фразу: «ми вам перетелефонуємо». Одразу було зрозуміло, що вже не взяли.

Тоді я навіть не засмутилася, адже телефонувала просто з цікавості. Ну, не вдалося і не вдалося.

Минув майже рік і я знову побачила те саме оголошення. Вирішила спробувати зателефонувати ще раз, хоча вже побоювалася чергової відмови. Тоді мене неабияк підтримала мама.

Я набрала номер редакції, поспілкувалася з керівництвом і мене запросили на стажування. Радощам не було меж, тим більше тоді якраз перебувала у відпустці і мала час його пройти без шкоди для основного місця роботи.

Стажування тривало десь два тижні, було дуже складно, адже я взагалі починала все з нуля. Спершу мені давали робити прості сюжети та інформашки, з часом завдання ускладнювались.

75603957_425043445099812_7707501353077047296_n

Чи пам’ятаєш перший свій робочий день на телебаченні?

Так, і добре. Тоді мене відправили на пресконференцію, де розповідали про діяльність наметового містечка «ТАМ-територія активної молоді». Писати сюжети тоді я зовсім не вміла, тому потрібен був час, аби зрозуміти, як це робиться. Матеріал вийшов лише наступного дня. Таким був мій найперший досвід.

Важко було навчитися начитувати сюжети. Я мала надто дитячий голос і не вміла читати з правильною інтонацією, тоді нам моїм дикторством працювало чимало людей, а я тренувалася не тільки на роботі, а й удома. Це було найскладнішою частиною мого професійного становлення.

Хто підтримував і підбадьорював тебе на шляху до мети?

Насамперед мої батьки, які завжди мене підтримували, коли я переживала, що мені щось не вдається. Особливо моя мама ніколи не давала опускати руки і могла знайти потрібні слова, аби вчасно підбадьорити мене.

Багато допомагав і колектив. Я навіть не знаю, кого виділити, адже на початку всі давали підказки, допомагали порадами, ділилися досвідом.

Я пам’ятаю, як один з відеоінженерів терпляче вислуховував мене, коли я скаржилася на проблеми свого стажування, та допомагав, якщо не було вільних монтажерів. Він завжди відкладав усі свої справи і йшов робити мої сюжети. Зараз він уже став моїм чоловіком. Так робота дала мені ще й родину.

На телебаченні я знайшла чимало друзів, з якими ми тісно спілкуємося й досі, збираємося на свята і просто проводимо дозвілля.

76702446_2857572917608734_797293384954806272_n

Чи, бува, уявлення про журналістику і працівників цієї сфери не розійшлися з реальністю?

Реальність роботи журналіста особливо не відрізнялася від того, якою я собі її уявляла. Я добре розуміла, куди йшла, адже знала, що це і ненормований робочий день, і екстрені зйомки, і швидкий темп роботи.

Тим паче, коли я тільки телефонувала, аби прийти в цю сферу, керівництво одразу сказало, що ця робота не означає того, що я сидітиму нафарбована у студії і щось розповідатиму, тут треба працювати, тому я одразу була налаштована на труднощі.

73254958_423407238351855_4335428052591837184_n

На які теми подобається готувати сюжети та передачі? Можливо, хотілося б чогось у професійному розвитку, чого ще не пробувала?

Найбільше мені подобається розповідати глядачам про цікавих людей, які мають незвичні хобі або здібності. Також дуже цікаво розбиратися у якійсь проблемі, коли ти дізнаєшся про її витоки, спілкуєшся з різними сторонами. Розгортається справжнє розслідування. Це дає можливість глибше вивчити певне явище або ситуацію, що має суспільне значення. А особливо приємно, коли сюжети допомагають людям добитися правди.

Також дуже цікаво робити корисні матеріали з порадами експертів на теми, які хвилюють більшість населення Чернігівщини, в цьому випадку і сам дізнаєшся чимало нового. Не можна не згадати й про подієві сюжети, щоб розповісти про все, що відбувається в рідному регіоні.

Я ще ніколи не вела прямих ефірів, хотілося б себе спробувати, але поки що я морально не готова до цього. Та, вважаю, в майбутньому я опаную і їх.

Нині працюєш у ЧЕline, то чи комфортно тобі?

Це не просто робота, ЧЕline завжди був прикладом теплих стосунків у колективі. Тут дуже комфортно працювати, адже навколо не керівництво і колеги, а друзі, які завжди підтримують тебе та твої пропозиції. А в такій атмосфері дуже легко працювати.

75513561_437820217143919_6732692112170549248_n

Твої побажання колегам із нагоди свята?

Наша професія потребує постійного руху та взаємодії з іншими. Іноді доводиться відчувати неприязнь деяких людей, які вороже налаштовані до всіх ЗМІ або якихось окремих. Тому колегам хочу побажати менше таких співрозмовників, а більше енергії та натхнення. Щоб цікаві теми самі вас знаходили, а зйомки проходили легко. І вдячних глядачів!

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Спілкувалася Ірина Осташко

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register