Погодьтеся, що найчастіше українське село асоціюється з хатами-мазанками під солом’яною стріхою, вишнями та калиною, а також плетеним тином із горщиками. Жили в цих хатах гостинні господарі, які завжди готові були нагодувати гостей надзвичайно смачною їжею з печі. До речі, борщі та каші в господинь вдавалися тому, що під час приготування в глиняному посуді зберігається більше вітамінів.
Але виліпити якісний горщик під силу далеко не кожному, бо процес його виготовлення трішки магічний.
Посуд гончарів із села Олешня, що в Ріпкинському районі, завжди користувався популярністю. І це не дивно: сільські майстри не тільки використовують у роботі якісну сировину, а й знають секрети, як перетворити шматок глини на витвір мистецтва. А, може, їм допомагає Всевишній, оскільки вважається, що першим гончарем був Бог, адже саме він створив людину з глини.
Виріс за гончарним кругом
Одним зі спадкових олешнянських гончарів є Анатолій Кобзар. Навіть у наш час передових технологій на кухні його оселі все, як у далеких предків: їжу готують у горщиках, а напої п’ють із глиняних кухлів.
Гончар погодився показати свою майстерню, а також горн для випалювання кераміки і коло, як у діда два століття тому. Щоправда, свою розповідь майстер почав з того, що, якби родина жила в достатку, то горщиків ніколи не ліпив би.
«Гончарством займаюся вимушено, адже це важке ремесло. Життя так змушує. На початку 90-х не міг знайти роботу. Тоді, щоб прогодуватися, глиняний посуд міняв на зерно, картоплю або сало», – сказав майстер.
Горщики ліпили дід і батько Анатолія Кобзаря. На жаль, їх уже немає серед живих.
«Я щасливий, що нарешті настав час, коли можу розповісти про свого діда Степана Петровича Кобзаря. Він був не тільки знатним господарем і гончарем, а й офіцером царської армії. У 1924 році його розкуркулили і закопали живцем у землю НКВДисти. На згадку про діда залишилася тільки одна фотографія», – розповідає онук.
Показав гончар і єдину вцілілу глиняну роботу Степана Кобзаря – лева, виготовленого в 1907 році.
«Після того, як діда вбили, батько залишився сиротою. Йому довелося заробляти на шматок хліба гончарством. Я з дитинства спостерігав, як він працює. Так і виріс за гончарним кругом», – усміхнувся Анатолій Кобзар.
Професійні секрети
Олешнянські майстри копають глину в місцевих кар’єрах.
«Гончари знають, що вона повинна бути не жирною і не пісною, не сильно пропускати вологу і не боятися вогню», – розповідає Анатолій Кобзар.
Але перш, ніж ліпити, її треба підготувати. На це витрачається багато сил і часу.
«Глину треба замочити у воді, щоб вона постояла, а потім перемісити руками, видаляючи всі крупинки та камінчики. Треба зробити однорідну масу. Це, мабуть, найскладніше. Перероблена глина – м’яка, як масло», – пояснює майстер.
У роботі Анатолію Кобзарю допомагає дружина Валентина. Вона знімає горщики з кола, розставляє їх у майстерні, щоб вони там висихали хоч би тиждень. А потім подружня пара обпікає посуд.
«Такий горн, як у мене, зараз складе не кожен фахівець-муляр. Горщики обпалюю дідівським методом. Безперервний процес триває 18-20 годин. Ось чому, крім глини, гончареві треба запасатися ще й дровами. Під час випалу вироби світлішають, а вистигаючи стають червоними. Також можна покрити поверхню горщика спеціальною глазур’ю, яку тепер продають у магазинах. Але я її не купую, а роблю вручну, як дід і батько, з додаванням міді та марганцю», – зазначив майстер.
У майстрів вироби тонкі та легкі
Потримавши в руках глечики, чарки і тарілки майстра, переконалася, що товщина їхніх стінок однакова – приблизно три міліметри. Навіть на частку секунди засумнівалася, що їх ліпила людина, а не запрограмований робот. Також весь посуд, навіть великих розмірів, на подив легкий.
«Якщо наробити важких горщиків, господині, які готують їжу в печі, їх не піднімуть», – сказав Анатолій Кобзар.
Із глини можна зробити все, була б фантазія
Гончар ліпить не тільки посуд – глечики, горщики, пивні кухлі, чарки, а також маски і те, чого я раніше ніколи не бачила, – глиняні хлібниці. Виявляється, хліб у них довше зберігає смакові якості і не черствіє.
«Із глини можна виліпити все, була б фантазія. От у мене не було чашки, то я зробив її зі своїм портретом», – усміхнувся майстер.
Ірина Осташко
