Сьогодні в рубриці «Люди» ми розкажемо про дівчину, яка з дитинства йшла за своїм покликанням, знає, що всього можна досягти тільки працею, і показує прикладом, а не на словах, що якість життя залежить тільки від віри у свої сили та свої принципи.
Широкан Ольга народилася і виросла в Чернігові. Уже вісім років вегетаріанка. Щаслива дружина, виховує дитину та поєднує це з улюбленою справою. Аби популяризувати в Чернігові вегетаріанство, дівчина почала готувати корисні солодощі, які вже можуть дегустувати жителі міста.
Про свій тернистий шлях до здійснення мрій дівчина розповіла в нашому інтерв’ю.
— Я вже вісім років вегетаріанка. До цього мене наштовхнули друзі. Вони дали мені літературу та інформацію, я ознайомилась із нею й ухвалила для себе рішення, що більше не хочу їсти м’ясо, рибу або молочні продукти… Взагалі все, що пов’язане з тваринною їжею.
Для мене це було легко. Коли ти розумієш сенс того, що відбувається, навіщо ти це робиш, тоді легко від цього відмовишся і не повернешся більше. Буквально свідомість переключилась в одну мить.
Я ніколи не лізу зі своїми поглядами, упередженнями, порадами, смаковими вподобаннями та намагаюсь їх не афішувати, тому що, крім «цькування», поки нічого не чула. Люди від незнання думають про вегетаріанство як про щось нездорове, але це навпаки.
У Чернігові дівчині бракувало страв для вегетаріанців, зокрема солодощів. Тому вона сама почала їх готувати.
— Зараз у Чернігові це вже набуває більшої популярності, оскільки люди про це вже багато де можуть прочитати, почути, побачити. Крім того, створюються і заклади із готування подібних страв. Я теж започаткувала свою продукцію «VeganOK» – це їжа здорового харчування. Я сподіваюсь, що більше буде однодумців. Тому що хочеться, щоб у 60 років у населення із зором, слухом та з іншими органами було все окей. Тому я й почала готувати корисні солодощі і продавати їх. До речі, їх можна скуштувати в Чернігові за адресою Шевченка, 9 – у кав’ярні «Coffe boss».
Перші мої рецепти були з інтернету, також я закінчувала кулінарні курси в московській школі. Досвід з’явився більше після курсів, а потім вдосконалювалась. Бажання – мало не найголовніше в цій справі.
Узагалі потяг до куховарства Ольга мала з самого дитинства. Коли інші діти гралися з ляльками чи машинками, головною розвагою дівчини було приготування страв.
— Пам’ятаю я мало не з трьох років уже помішувала кашу, дивилася, як ліплять пельмені. І вже в шість років вміла варити борщ, робити салати і так далі. Тільки мама за поріг – я відправлялась на кухню, кликала свою подругу, ми діставали кулінарну книгу і виготовляли шось. А раніше ж вікна не можна було відкривати, тому мама нас «палила» – бо дим і запах такі стояли на кухні… І подружка, до речі, яка була зі мною, зараз працює шеф-кухарем у Білорусі. Вона одразу пішла навчатись за цією спеціальністю. А я за велінням батьків спершу відучилась на економіста, потім пропрацювала п’ять років у столичній компанії.
Ольга Широкан, попри свою серйозну професію, зрозуміла, що її душа лежить до кулінарії. І ця думка ніколи її не полишала. Вони з чоловіком деякий час жили в Америці, дівчина працювала там у двох ресторанах.
— У мене є професійний досвід. Ми з чоловіком поїхали у весільну подорож до Нью-Йорка і залишились там на шість місяців. Це як вийти із зони комфорту. Ми поїхали в іншу країну і спробували там залишитись, пробитись. Що нам загалом добре вдавалося. Ми тільки через півроку повернулись додому, потім ще їздили на півроку. Подорожували, жили там, працювали. Було цікаво, але обставини нас змусили повернутися. Чим я теж дуже задоволена.
Тепер у Чернігові Ольга разом із чоловіком виховує дитину та займається своєю улюбленою справою. А саме – готує корисну їжу.
— Я прокидаюся дуже рано, о 3-4-й ранку, аби о 8-й ранку все було готове. Потім відношу продукцію до кав’ярні, також я приймаю замовлення у своїх спільнотах. У подальшому не хочеться на цьому зупинятися, тому буду працювати та розвиватися, збільшувати меню. Мої солодощі відрізняються своїми інгредієнтами. Вони складаються із горіхів, сухофруктів, із меду, сиропу топінамбура і так далі. Усе це коштує недешево. І ми дбаємо про якість продуктів.
Ні про що у своєму житті наша героїня не жалкує. Каже, що всі труднощі людині даються не просто так, а для того, аби зробити її сильнішою. А про майбутнє України думає так:
— Про майбутнє нашої країни думаю тільки в позитивному ракурсі. Вона вже пережила стільки за своє існування, що їй вже нічого не страшно. Ніщо її не втопить, не розірве. Тому що країна – це народ, а він дуже відрізняється від інших. Своєю душею своєю вірою. Я жила і в Америці, і в Мексиці, але дім є дім. Душа лежить тільки тут. Чернігів є Черніговом. А батьківський будинок – є батьківським. Тому вірю в краще. Я налаштована на позитивні зрушення, треба просто не скиглити, а більше працювати і більше заробляти. Тоді буде легше і краще жити.
Наталія Солодовник
