«Боронимо небо, бо то наше небо»: героїчна робота чернігівської мобільної вогневої групи (Відео)
Євген Пекур – один із тих, хто стоїть на захисті українського неба від ворожих атак. Мобільна вогнева група, до якої він належить, робить величезний внесок у перемогу, збиваючи десятки ракет та дронів противника. Ці військові не мають розкладу роботи, вони завжди готові до бою.
«Рідко випадає, що вранці прокинулися, приготували якусь їжу. Якщо є можливість спортом позайматись, гантелі потягати, такої нагоди не втрачаємо. Треба себе тримати у фізичній формі, тому що кулемет один КПВ важить 50 кг, ящик із БК – 35 кг, не завжди є можливість покликати когось на допомогу. Мороз, сніг, дощ…Нам дають команду «До бою» і ми їдемо, ми не питаємо «Куди?», ми все бачимо, у нас є віртуальні очі, тобто наші планшети. Ми не питаємо «Що нам робити?», руки і ноги вже все знають, самі все роблять, м’язова пам’ять. Тому так і є, боронимо небо, бо то наше небо», — Євген Пекур – військовослужбовець 119-ї окремої бригади ТРО.
Злагодженість і побратимство в армії є однією зі складових успіху будь-якого військового підрозділу
«Кожен знає, що робити, в принципі всі хлопці – універсальні бійці, кожен може сісти за кермо, налаштувати зброю або ПЗРК, або зенітну установку. У бригаді, принаймні в нашій, різні люди, на то вони і люди, щоб бути різними. Але їх об’єднує одне: вони всі – добровольці, всі, на відміну від героїв Ютубу. Хлопці завжди жартують по-доброму, тому що без цього взагалі ніяк, якби не було жартів і підтримки… Хтось завжди когось просить допомогти чи розібрати, чи зарядити зброю. Якщо то все робити ще й із похмурим обличчям, то буде ще важче, тому всі жартують і підтримують один одного. Завжди якісь байки один одному розповідаємо. Коли в колективі дружньому, то воно все переноситься легше, фізичні та психологічні навантаження, тому що всім важко, бо в нас усіх уже після 24 лютого травмована психіка», — Євген Пекур – військовослужбовець 119-ї окремої бригади ТРО.
Про початок великого вторгнення Євген Пекур пригадує лише одне: всі були розгублені і не мали чіткого плану дій, проте чоловік, вирішив одразу вступити до лав ТРО.
«Спершу просто допомагав видавати на складі людям зброю, бо черги були великі. Зелений Гай був вщент забитий, так порахувати важко. Люди приходили різні за віком, навіть дідусь прийшов, який був снайпером. Каже: «Я – снайпер, дайте мені СВД» Люди навіть не всі могли зарядити магазин набоями. Доводилось просто брати та показувати. Потім вже на позиції поїхали в Олександрівку,це було дивне враження – воювати за 800 метрів від свого будинку. У кожного своя мотивація була, «руского міра» ніхто не хотів. Вони тут стояли з місяць, трошки більше. У нас нічого не було – ні світла, ні води, то це вони ще навіть до нас не зайшли, отаке враження про «рускій мір», нічого доброго з собою не несли.Коли була інформація, що вони тікають, ми розуміли, що «хочете – йдіть, одна біда, де вас усіх ховати» – отакий був настрій, землю не хотілося псувати їхніми могилами», — Євген Пекур – військовослужбовець 119-ї окремої бригади ТРО.
Протягом двох років повномасштабного вторгнення відбулися значні зміни у воєнних діях, починаючи від підготовки до бойових операцій і до застосування сучасного військового оснащення.
«Зброя була знята ще з часів Другої світової війни. Зараз у нас все значно краще, тому що, крім кулеметів, у нас з’явилися сучасні стінгери, сучасні засоби ППО, зрозуміло, що їх із головою треба використовувати, але за два роки є прогрес. Ми постійно підтримуємо свій фах на полігонах, вчимося стріляти влучно, вивчаємо матеріально технічну базу всієї зброї, що нам надають, тому так, ми значно краще підготовлені, аніж два роки тому. Якби нас теперішніх перенести на початок вторгнення, то вони навіть до Чернігова не дійшли б», — Євген Пекур – військовослужбовець 119-ї окремої бригади ТРО.
Журналіст: Іра Пономаренко
