Чоловічий клуб

Кримські татари у складі збройних формувань Третього Рейха

У зв’язку з анексією Криму Росією навесні 2014 року в Україні виник серйозний інтерес до історії кримськотатарського народу. І одне з важливих питань – депортація народу росіянами в 1944 році. Формально причиною для радянської влади стало співробітництво кримських татар із німцями в 1941-1944 роках. Про його масштаби та основі віхи – в цьому матеріалі.

Перші випадки переходу кримських татар на бік німців були зафіксовані наприкінці вересня 1941 року під час боїв на Перекопському перешийку. Тоді на бік ворога масово переходили бійці 172-ї, 320-ї та 321-ї стрілецьких дивізій РСЧА, сформовані переважно з кримських мобілізованих. Командування німецьких військових частин масово використовувало таких перебіжчиків як провідників і перекладачів.

Після захоплення півострова він як генеральний округ «Крим» ввійшов до складу райхскомісаріату «Україна». Разом із цивільною адміністрацією на півострові почав діяти і каральний орган – айнзацгрупа “Д” на чолі з СС-оберфюрером Олендорфом. Крім німців, до неї входили понад 200 кримських татар. Цей підрозділ широко використовувався для «фільтрацій» полонених і «розвантаження в’язниць» по всьому півострову.

Цікаво, що саме співробітники айнзацгрупи “Д” одразу після окупації відповідного населеного пункту Криму займались і формуванням міських й районних підрозділів поліції.

Приблизно в листопаді 1941 р. у татарських поселеннях гірського Криму почалося створення загонів самооборони з місцевих жителів. Бійцям видавали трофейну стрілецьку зброю, їх вишкіл проводили німецькі й румунські інструктори – унтер-офіцери. Комплектувалися ці формування спершу переважно татарами – дезертирами з лав РСЧА.

Найбільш боєздатними вважалися татарські загони самооборони с. Ускут (с. Восточне Совєтського району), с. Кояш (с. Водне Сімферопольського району) і с. Ені-Сала (с. Красноселівка Білогірського району). Жоден із них не був численнішим за 70-100 бійців, але малочисельність їх компенсувалася молодим віком і певним досвідом, набутим особовим складом під час служби в Червоній армії, а також прекрасним знанням місцевості. Високу боєздатність загонів самооборони визнавали й радянські партизани, яким дуже часто доводилося зустрічатися з ними в боях.

Від початку 1942 року за підтримки щойно утвореного Мусульманського національного комітету почалась кампанія щодо набору кримських татар до польових частин вермахту й допоміжної поліції. За короткий час у 203 населених пунктах і 5 таборах військовополонених було агітовано 9255 осіб татарської національності. Це дало змогу в короткий термін сформувати 14 татарських рот самооборони під командуванням переважно німецьких офіцерів. Але були й винятки – так, 6-ту роту з часу її створення очолював обер-лейтенант Яблонський, який до війни працював трактористом у с. Соллар Карасубазарського району. Дезертирувавши з Червоної армії, він вступив добровольцем до 11-ї армії вермахту, де заслужив чин обер-лейтенанта й Залізний хрест 2-го класу.

Кожна татарська рота самооборони складалася з трьох взводів і налічувала від 50 до 175 бійців. Згодом деякі роти розрослися до 300 вояків.

У першій половині 1942 р. на базі окремих рот татарських добровольців було сформовано шість підрозділів допоміжної поліції (Schuma-батальйони) (№№ 147–152), а до кінця року – ще два (№№ 153–154). Двоє з командирів батальйонів були татарами – Алієв та Раїмов.

Однак допоки німецька влада була стабільною, ці підрозділи були боєздатні і широко використовувались у боротьбі з радянськими партизанами. Але наприкінці 1943 – на початку 1944 рр., коли Червона армія почала наступ, спостерігається масовий перехід добровольців на бік радянських партизанів. Так, у перших числах листопада 1943 р. гарнізон Коуша перебив офіцерів і повним складом перейшов на бік Південного партизанського з’єднання. У березні 1944 р. до партизанів того ж з’єднання перекинувся навіть майор Раїмов зі своїм батальйоном. Із колишніх татарських поліцаїв згодом були сформовані 7-й, 8-й та 10-й партизанські загони.

У квітні 1944 р., коли розпочався наступ радянських військ у Криму, німецьке командування кинуло в бій і татарські підрозділи. Так, у боях поблизу станції Іслам-Терек частинам радянського 11-го гвардійського стрілецького корпусу протистояли три татарські батальйони допоміжної поліції.

Частина татарських добровольців була евакуйована з Криму та продовжила воювати на Західному фронті. Так, близько 500 кримських татар у 1944 р. які увійшли до складу 35-ї поліцейської дивізії військ СС і наприкінці війни потрапили до американського полону.

Частина евакуйованих із Кримського півострова татарських добровольців ввійшла до складу запасного батальйону Волзько-Татарського легіону, що дислокувався у м. Ле-Пюї (Франція). У бойових діях вони не встигли взяти участь, на початку 1945 р. потрапили до американців у полон.

Кількасот татарських юнаків, евакуйованих на початку 1944 р. до Німеччини, були зараховані там до персоналу допоміжної служби протиповітряної оборони.

Але найбільше татарських волонтерів було евакуйовано до Румунії, де в червні 1944 р. був сформований Татарський гірсько-єгерський полк СС. Після кількох операцій протягом місяця полк був передислокований із румунської території до Угорщини, де він був переформований у Татарську гірсько-єгерську бригаду Військ СС № 1 (розформована у грудні 1944 року, частина татар перейшла до Східнотюркського з’єднання СС як бойова група «Крим»).

Переважна частина кримських татар, які служили в німецьких збройних силах і потрапили в полон до англійців чи американців, відповідно до Ялтинських угод, були передані СРСР. Тут вони на прискорених судових процесах дістали вироки – від 5 до 25 років позбавлення волі. Але й після відбуття покарання вони не змогли повернутися на історичну батьківщину – увесь їхній народ був депортований до Середньої Азії.

Загальну кількість кримських татар, які зі зброєю в руках служили на боці Німеччини, різні дослідники оцінюють від 10 до 30 тис. осіб.

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Вконтакте та Facebook.

Ще статті по темі

Один коментар

Back to top button