Зараз у громадському суспільстві у зв`зку за арештом одного з командирів батальону «Айдар» розгорнулась серйозна дискусія про роль добробатів у війні на Донбасі.
Причому, на жаль, у більшості тих, хто висловлює свою думку є велике нерозуміння ролі, значення та завдань добровольчих батальйонів.
Під час літніх подій на Донбасі влітку 2014 року там діяли чотири різновиди добровольчих військових частин, сформованих переважно з добровольців:
— батальйони Територіальної оборони (БТРО);
— батальйони спеціального призначення МВС;
— резервні батальйони Національної гвардії;
— добровольчий корпус «Правий сектор».
Причому відмінності між ними дуже великі. Перш за все це підпорядкування: батальйони Територіальної оборони підпорядковувались Міністерству оборони та формувались централізовано воєнкоматами (в цьому правилі є один виняток — 24-й батальйон Територіальної оборони Луганської області «Айдар» створений самим командиром, без участі МО), батальйони спеціального призначення та резервні батальйони Національної гвардії – підпорядковувались напряму міністру внутрішніх справ або командувачу НГУ.
І є ще «Правий сектор» — своєрідне добровольче збройне формування, яке визнане державою як неофіційна військова частина, але при цьому не входило до структури управління жодної державної структури.
Хоча загони «ПС» перебували в оперативному підпорядкуванні командування АТО, однаке не мають жодної штатної структури, і склад їх в основному змінний, оскільки туди їхали туди воювати люди, котрі не могли прийти на військову службу на тривалий час.
Всі ці підрозділи почали формуватися стихійно у березні—травні 2014 р., коли внаслідок розвалу системи управління державою і тяжкої економічної й політичної кризи операція російських спецслужб із організації збройних терористичних акцій в Україні поставила під загрозу здатність держави забезпечити правопорядок та оборону.
Перші два батальйони добровольців Національної гвардії були повністю сформовані з активістів Майдану. Однак мобілізаційний ресурс готових негайно все залишити й виїхати на війну був невеликий, дуже низкою було забезпеченість і оснащення добровольців.
Однак саме ці два батальйони разом із загоном спецназу МВС «Омега» були єдиними частинами, негайно перекинутими в район Слов’янська для блокади терористичної бази. Добровольці виконали величезний і неоціненний обсяг фронтової роботи, доки країна відроджувала армійські частини, які перекидалися на фронт окремими підрозділами. Нічого іншого просто не було.
Окремо стоїть батальйон «Донбас», котрий створили у складі Нацгвардії, оскільки формування спецбатальйону міліції Донецької області керівництво УВС бойкотувало. Саме тому для донецьких патріотів України «Донбас» став основним мобілізаційним пунктом.
Відмітимо, що всі добровольчі підрозділи знаходились на фактичному забезпеченні волонтерів, від держави вони отримали тільки зброю.
Найбільша частина звинувачень з боку окремих критиківна адресу добровольчих формувань пов’язана з тим, що деякі загони не завжди демонстрували дисципліну в бою, мало пов’язані субординацією. Так, багато в чому це правда. Але ці звинувачення вкрай несправедливі.
Що собою являли по суті добровольчі батальйони МВС, Нацгвардії та Територіальної оборони? Це, імпровізовані громадські організації патріотів, адже в Україні давно було забуто військові збори, і резервні частини взагалі ніколи не розгорталися.
Особливо це позначилося на командному складі, але ж це кістяк будь-якої військової частини. Військовослужбовці, навіть найбільш мотивовані, не маючи належного рівня індивідуальної та групової тактичної підготовки, бойової злагодженості, у перших бойових зіткненнях у складі недосвідчених підрозділів поводяться по-різному. Так буває на війні.
Так, деякі командири добровольчих частин не змогли в низці бойових зіткненень самостійно організувати взаємодію з приданою бронетехнікою та артилерією. Але в мене, наприклад, рука не піднімається написати лихе слово на адресу далеких від військової справи людей, які два-три місяці тому записалися в міліцію і ходили в патрулі, а їм доводиться йти в атаку під прикриттям вогневого валу й танків на противника, який облаштував укріпрайон і якого підтримують бронетехнікою та артилерією.
Тим паче що розгубленість проявляли неодноразово й деякі регулярні армійські частини. Це все — відсутність досвіду, причому як у офіцерів, так і рядових.
Але ж не можна ігнорувати реальні бойові якості підрозділів — саме завдяки батальону «Донбас» нині західна частина Донецької області – українська, дуже багато «Азов» зробив для оборони Маріуполя, а були моменти, коли єдиною штурмовою частиною на луганському напрямку був «Айдар». Тобто можна критикувати, але не звинувачувати.
