Пряничний сервіз, сокира і сердечки: жителька Березни випікає особливі пряники за старовинним рецептом

Марію Шевченко у рідній Березні, що на Чернігівщині, знають, мабуть, усі. Адже жінка активна, з невтомною вдачею, 40 років відпрацювала у КЗ Березнянський навчально-реабілітаційний центр, який раніше іменували школою-інтернатом. До того ж, останні 25 років своєї трудової діяльності була директором цього закладу.

Пані Марія пишається тим, що вона народилася саме в Березні. За її словами, в цьому ж населеному пункті проживали її родичі до сьомого коліна.

«Я нащадок козацького роду Пінчук – Железняк. Як вийшла на пенсію, їздила до Чернігівського обласного архіву, тож маю документальне підтвердження, що мої предки і я дійсно народилися в Березні, а не деінде», – у коментарі для ЧЕline зазначає жінка.

Уже майже чотири роки, як пані Марія вийшла на заслужений відпочинок. І несподівано її життя заграло новими барвами. Щоправда, креативністю вона вирізнялася завжди.

«Раніше захопленням було шити собі наряди, але на пенсії багато одягу вже не треба, бо нема куди вдягати в сільській місцевості. Хоча раніше шила різний одяг – куртки, костюми, літні вбрання. Також нашила собі капелюшків до трьох десятків.

А тут іще карантин почався, то шила маски під колір капелюшка чи одягу.

І якось чоловік каже: «Знайди вже собі якесь інше заняття». А я ще коли працювала на роботі хотіла саме березнянського пряника спекти. Так переключилась на пряники», – зазначає Марія Шевченко.

За словами жінки, в давнину в Березні такі пряники називали бариня і кавалер. Бариня була у формі лялечки, а кавалер – ніби вершник. Пані Марія навіть ціну пам’ятає – коштували вони 20-25 копійок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Дні села в Петрушині було весело та смачно (Фото)

«Мати з базару завжди приносила такі пряники. І біля колишнього автовокзалу їх продавали кілька жінок, а в поминальні дні – на кладовищах. Смак цього пряника я запам’ятала на все життя. На щастя, нині цей смак я відшукала. Багато жителів селища смак цього пряника пам’ятають, і коли я їх пригощаю, кажуть, що це саме він», – розповідає жінка.

Однак знайти рецепт пряника зі смаком дитинства виявилося не дуже просто. Але якщо чогось сильно бажаєш, то результат неодмінно буде.

«Зараз дуже модно випікати імбирно-медові пряники. Тож я весь час купувала ці пряники і пробувала їх, більше сотні різних перепробувала. Вони смачні, але смак все одно не той.  

І якось я почала розбирати домашній архів, старі фотографії, якісь записи й таке інше. Ми з чоловіком проживаємо в будинку його двоюрідного діда. Як жили ще тут свого часу родичі цього діда, була пожежа, то залишилися обгорілий старовинний Псалтир і залишки Біблії. В ці книги були вкладені листочки з різними записами.

Родина цього діда займалася випічкою бубликів – і це був їхній заробіток, бо вони їх продавали. І серед листочків в обгорілих книгах я знайшла один із рецептом. Не було написано, що то пряник, лише був вказаний перелік продуктів. І оце перед новим 2021 роком вирішила зробити випічку за тим рецептом, бо розуміла, що то мають вийти пряники», – повідомляє Марія Шевченко.

Спершу пекла лише для себе. Траплялося, що й не вдавалося, особливо прикрашати. Але те, що відшукала той смак, який треба, жінка зрозуміла одразу.

«Потім я подумала, а чому б не навчитися ще й їх прикрашати. Тож почала опановувати мистецтво прикрашання. До речі, форм пряникам надаю сучасних, бо старовинні – більш прості були і маленькі, до 10 сантиметрів. і прикраси на них теж прості – крапочки як ґудзички. Як навчилася прикрашати, взялася пригощати жителів нашого селища пряниками. Адже я хотіла отримати від людей підтвердження, що це той самий смак. Та й пекла більше, ніж ми могли самі з’їсти. Адже пряники – це такий продукт, якого не треба їсти багато. І люди, які пам’ятають той давній смак, кажуть, що це дійсно він», – розповіла пані Марія.

За її словами, пряники з дитинства – особливі.

«Вони були темними – кольору темного шоколаду. І коли їх кусаєш, відчуваєш, що тісто не розсипчасте, як у медово-імбирних, а ніби в’язкої консистенції. І вони зовсім трішечки з гірчинкою. Це такі три позиції, які я запам’ятала», – ділиться споминами жінка.

Смак у пряників – давній, натомість форми і вигляд – дуже сучасні й навіть оригінальні.

«Печу пряники різних форм, наприклад сердечками.  А не так давно вигрібала на горищі «спадок». То знайшла батьківський сервіз. Вирішила випекти пряники у формі цього сервізу. Спочатку я намалювала всі елементи сервізу на папері, потім із цупкої фольги виготовила лекала. Зробила за ними пряники і прикрасила кетягами бузку. І ось цієї весни на ярмарку «Що може жінка» я представляла цей пряничний сервіз.

У мене є похресниця, то я три пряники зробила. Її зобразила у формі сонечка, чоловіка – як місяця, а дитину – зірочкою.

І поступово мене ця справа затягла. Навіть почала співпрацювати з Будинком культури – робити спільні проєкти. Тобто до дня народження когось із жителів селища я випікаю пряника. Пишу на пряниках вітання. А Будинок культури організовує музичне вітання і так вшановуємо іменинника», – сказала пані Марія.

Смакують березнянськими пряниками не тільки жителі селища, а й приїжджі.

«Була екскурсія з Чернігова, з бібліотеки ім. Короленка до нашого селища, адже воно є малою батьківщиною Григорія Верьовки, відомого композитора і хорового диригента. До 40 осіб приїздили. Директор музею імені Г. Верьовки попросила напекти пряників, бо люди з екскурсій хочуть щось додому привезти. Мовляв, і заробити зможете. Я сказала, що продавати пряники не буду, а людей пригощу. І на цих пряниках я зазначила інформацію про відомих людей нашого селища, які заслуговують на увагу, а також відомості, коли наше селище було засновано», – розказала Марія Шевченко.

Жінка порахувала, що вже роздала 322 пряники. І поступово виникла ідея, чому б не роздати стільки пряників, скільки років селищу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Ремзаводі посадили лікарські рослини (Фотофакт)

«За одними даними, у 2021 році має бути 1073 роки, за іншими – 849 років. Я все ж схильна думати, що 1073 роки. Ще думаю: що ж це я так замахнулася! Адже сам процес їх виготовлення – довгий. Поки тісто зробиш, воно добу стоїть, а потім спечеш, позаливаєш, порозписуєш – отака морока. Але ж я не йду на рекорд, термінів якихось собі не встановлювала. Якось потрошку реалізую задум. Чоловік уже навіть жартома каже: «Краще б ти шила, було б дешевше».

Ось, наприклад, у нас буде зустріч однокласників, випускників школи 1977 року. Вже я підготувала тісто, пригощу їх. Потім до 30-річчя Незалежності України цьогоріч Будинок культури організував танці для людей старшого покоління. Людям ця ідея дуже сподобалася. Чимало людей почали ходити, танцюють і сольно пісні виконують, сім’ями приходять, і я там раз була. То я хочу всіх тих людей пригостити. Бо вони молодці, попри вік, зорганізувалися і цікаво проводять час. І ще є інші люди, яких частуватиму», – запевняє Марія Шевченко.

Втілила в життя жінка і свій неординарний задум. Спекла пряник у вигляді сокири. Відрізнити їстівну сокиру від звичайної на перший погляд не так і просто.

«Мій батько був теслярем. Його батьківську родину розкуркулили, мати померла в роки Голодомору. І він розповідав, що взули його у кирзові чоботи, дали у руки сокиру, і батько почав сам заробляти на життя. Був він дуже хорошим майстром. За його участі збудовано більш ніж 40 хат у Березні. І мені у спадок від нього залишилися інструменти, зокрема сокира. І я вирішила спекти пряник у натуральний розмір тієї сокири. Задумала – спекла. Їстимемо, коли всією родиною зберемося за столом. Може, на День Незалежності», – ділиться планами жінка.

Між тим, на цьому задумане не закінчується.

«19 вересня на день визволення селища буде п’ятий фестиваль пісні і танцю імені Григорія Верьовки. То теж маю намір, якщо встигну, спекти величезні пряники і просто пороздавати учасникам фестивалю. Це як спомин про селище. Поки не буду всього розсекречувати.  Головне – щоб часу вистачило», – каже пані Марія.

Пані Марія пече пряники власним коштом, зі своїх продуктів. Каже, що можливість частувати людей з’явилася через те, що зекономила гроші на Великодні свята. Бо через коронавірус велика родина не змогла зібратися за спільним столом.

Ірина Осташко

Фото надала Марія Шевченко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv