Чернігівка Наталія Плясун у свої 29 років досягла неймовірного успіху в житті. У студентські роки вона працювала у мережі фаст-фуду, а сьогодні працює в консалтингово-аудиторській компанії Ernst & Young, що входить до «великої четвірки» аудиторських компаній світу.
Любов до математики з’явилася в Наталії не з самого дитинства, попри те, що в її родині і батько, і бабуся були математиками.
«Не можу сказати, що, зростаючи поміж математиків, а це батько і бабуся, я полюбила математику. Моя двоюрідна сестра ще в школі обрала лінгвістичний напрям і стала доктором філософії в КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Але мені, безперечно, більше подобалося розв’язувати приклади, аніж писати твори.
Тільки не одразу мені це вдавалося, ще в молодших класах я прийшла до тата, щоб він допоміг мені розібратися із розв’язком завдання. Після того, як ми вивели правильну відповідь, він забрав аркуш із рішенням і сказав мені написати його самій. Мені це не вдалося, а татові забракло терпіння повторювати двічі.
Так я почала займатися з бабусею. Кілька разів на тиждень ми проходили шкільну програму та більш складні завдання. Ще я любила кликати подружок-однокласниць, ми разом підтягували знання з арифметики та геометрії», – згадує Наталія.
Саме завдяки заняттям із бабусею з молодших класів Наталія Плясун була однією з кращих учениць із математики, відвідувала факультативи та брала участь в олімпіадах.
«Однак я не можу сказати, що мала якісь бажання стати експертом у цій галузі. Дивлячись на бабусю й тата, я розуміла, що не настільки «хороша», швидше я розвивала рівень вищий за середній, але не мала достатньо таланту.
Мені подобалося вивчати англійську мову. Оскільки перша школа з першого класу створила сприятливі умови для поглибленого вивчення іноземної мови й у нас був чудовий педагог у молодших класах, англійська мені одразу сподобалася», – каже Наталія.
Після школи Наталія Плясун легко вступила до столичного вишу: «Коли настав час вибирати ВНЗ і спеціальність, то, звісно, сумнівів у тому, що це буде економічний ухил, ніхто не мав. Я добре знала математику і планувала складати ЗНО з цього предмету для вступу, а його приймали якраз на економічні спеціальності.
Ще у школі мені подобався Київ, приваблювало велике місто та великі можливості. Я подала документи до кількох київських ВНЗ і Чернігівського політеху. Але на бюджет мене взяли лише до Києва, тож залишатися в Чернігові на платному навчанні ми з батьками вважали безглуздим.
На вибір спеціальності вплинув тато. Він порадив іти на «бухгалтерський облік та аудит», хоча тоді дуже популярним вибором серед моїх однолітків були спеціальності «фінанси та кредит», а також «міжнародна економіка». Як він сказав, фінансистом або економістом бухгалтер може стати, а навпаки – навряд чи. І він мав рацію! Багато моїх одногрупників працюють у фінансовій сфері, але доволі рідко я зустрічаю бухгалтерів без профільної освіти».
На перших курсах навчання Наталя не дуже задумувалася щодо майбутньої професії, однак працювати в іншій сфері також не планувала. Однак згодом, як дізналася про міжнародні аудиторські компанії, захотіла там працювати. Це дуже престижна робота, адже потрапити на роботу в одну з фірм, що входить до «великої четвірки» (чотири найбільші у світі мережі компаній, що надають аудиторські та консалтингові послуги: Deloitte, PricewaterhouseCoopers, Ernst & Young та KPMG), надзвичайно складно.
Передувала цьому робота в закладі фаст-фуду у студентські роки. Наталія Плясун хотіла заробити грошей, окрім стипендії, яку отримувала на навчанні.
«Після закінчення першого курсу я пішла шукати роботу, бо хотіла заробити. Крім стипендії, яку я через свою нестабільну успішність не кожен семестр отримувала, батьки давали мені якісь гроші на кишенькові витрати.
Але з переїздом до Києва, та й загалом із вступом до університету, у мене з’явилися нові знайомі, друзі. Студентське життя вирувало. Хотілося мати можливість частіше гуляти, ходити в кафе, купувати собі новий одяг тощо.
І після першого курсу я мала ціле вільне літо, тож пішла шукати роботу офіціантом. Пам’ятаю, що гуляли з подругою Хрещатиком і заходили до різних кафе, в одному закладі я навіть стажувалася день чи два. Там же ми зайшли в МакДональдс поїсти і побачили анкети. Я вирішила її заповнити про всяк випадок. Мені зателефонували, запросили на співбесіду та взяли на роботу.
Узагалі мені дуже подобалося там: усе дуже чітко, треба було знати багато деталей, температурні режими приготування, подачі страв, їхню вагу тощо. Оскільки із запам’ятовуванням цифр я взагалі не маю проблем, то ця теорія давалася мені легко. Я навіть стала найкращим новачком місяця.
Колектив теж був хорошим, ми дружно спілкувалися. Зарплата була дуже хороша, як для 18-річної студентки.
Спершу я планувала попрацювати лише влітку, але мені там подобалося і я вирішила поєднувати. Зараз здається, що було складно вставати о 6-й ранку і їхати на роботу, потім іти на пари (друга зміна), ще й навчатися після цього. Але часу та сил вистачало на все, навіть погуляти. Бували випадки, що після клубу залишалося лише кілька годин на сон і я йшла на роботу. Але заробляла і почувалася дуже круто.
На відміну від більшості моїх однокурсників, я отримувала стипендію та зарплату, при цьому жила в гуртожитку та не мала особливих витрат на проживання.
Взагалі ніколи не соромилася роботи в МакДональдс, мені подобалося почуватися фінансово самостійною і певною мірою відчувалася перевага над іншими студентами. Я не була відмінницею, але водночас усе встигала», – згадує дівчина.
Окрім роботи у фаст-фуді, Наталія у студентські роки їздила працювати в Америку два роки поспіль. Згадує, що побачила фотографії трохи старших знайомих, які поїхали до США за програмою Work and Travel, і почала цікавитися такою можливістю побувати та попрацювати за кордоном.
«Узагалі для мене, студентки 2-го курсу, просто поїхати до США – було чимось недосяжним. Я і за кордоном на той момент ще жодного разу не була, окрім Росії. А це була така можливість побачити той світ, у який я, як і багато моїх друзів, були закохані за численними фільмами та серіалами.
Я знайшла фірму, яка організовувала поїздки. Дізналася всі подробиці та вартість програми. Я дуже вдячна батькам, що вони не побоялися відправити мене за океан на три місяці та дали мені гроші для цього.
Мені пропонували кілька вакансій, одна з них була аналогічна моїй роботі – співробітник фудкорту в парку розваг у невеликому місті SeasideHeights, штат Нью-Джерсі. Місто на березі океану. Ось і збулася мрія.
Я пройшла співбесіду, оплатила програму та поїхала. Перший політ літаком із пересадкою в Мюнхені до країни, де розмовляють англійською. Перше враження, коли я дісталася з аеропорту на Манхеттен, – вибух емоцій, захоплення від усього побаченого.
Я працювала трохи більше трьох місяців, обов’язки майже не відрізнялися від тих, що були в мене в МакДональдсі. Єдиною складністю був мовний бар’єр, страх, коли я не завжди розуміла людину, яка зверталася до мене. Доволі швидко англійська стала вільнішою.
Ми могли працювати на ногах по 12 годин на день. Здається дуже складно, але ми боролися за додатковий час, щоб відпрацювати більше ніж 40 тижнів. Адже весь позаурочний час оплачувався в 1,5 раза більше.
Я поїхала сюди ж через рік, після 3-го курсу.
Зараз я вважаю Work and Travel однією з найкращих подій у моєму житті. Я опанувала розмовну англійську, підтягнула її до рівня advanced, познайомилася з безліччю молодих людей із різних країн, із двома дівчатками ми стали близькими подругами до сьогодні. Я заробила достатньо, щоб віддати батькам гроші за поїздку, купити собі техніку, одяг тощо. Я побувала в Нью-Йорку та Вашингтоні, побачила Ніагарський водоспад та інші міста на східному узбережжі США», – ділиться Наталя.
Після поїздки до США дівчина не залишилася без діла. Вона влаштувалася працювати за фахом бухгалтером у фірму знайомої її батька. Залишилася там працювати і після закінчення навчання. Однак Наталія прагнула більшого професійного розвитку та вищого матеріального доходу. «Я почала шукати іншу роботу і насамперед звертала увагу на вакансії з фірм «Великої четвірки». Мені дуже хотілося потрапити до престижної міжнародної фірми, застосовувати знання англійської мови в роботі. Але після двох співбесід у різні фірми та відділи мене не запросили на роботу», – каже Наталія.
Проте вже за кілька місяців вона подала резюме в компанію «Ernst & Young», її запросили на співбесіду, а пізніше – на роботу: «Я була дуже рада, хоча і складно було прощатися з колективом, який був мені як сім’я і виростив мене професійно зі студента.
Я працюю в EY вже 6 із половиною років, зараз займаю посаду старшого спеціаліста у відділі оподаткування та юридичних послуг, у групі з надання послуг з підготовки бухгалтерської та податкової звітності. Тут я здебільшого веду облік різним міжнародним компаніям, представленим в Україні, складаю їм звітність.
Мені подобається, що в більшості комунікацій використовується англійська мова, і я її практикую.
EY дає можливість професійно розвиватися, брати участь у різних проєктах. Я пройшла навчання та отримала диплом зі знання міжнародних стандартів фінансової звітності.
У компанії зі штатом понад 300 тис. осіб, із яких у Київському офісі працюють десь 700, ти поринаєш у корпоративну культуру, де є свої цінності та бачення. Почуваєшся частиною величезної компанії, однієї з чотирьох лідерів на ринку аудиторських послуг у світі. Звісно, іноді втомлюєшся від ритму роботи, бували й періоди з овертаймами. Але загалом я розумію, що такий досвід неймовірно цінний для мене як професіонала, і рада, що працюю зараз в EY».
Наталія Плясун дуже вдячна своїм бабусі і татові, адже ці заняття неймовірно допомогли їй у подальшому житті. «Математика – це не просто формули та теореми. В мені виховували аналітичний склад розуму, що для моєї професії напрочуд важливо. Зараз я точно розумію, що маю більше задоволення від роботи з цифрами, ніж в описі процесів і ризиків», – пояснює Наталія.
Сьогодні дівчина мріє побачити світ, побувати в різних куточках нашої планети. Також хоче реалізувати себе як професіонала та мати можливість зібрати у великому будинку родину та друзів.
Водночас Наталя дуже пишається тим, що власною працею і завзятістю досягає маленьких цілей на своєму шляху особистої реалізації. Зокрема, це стосується і її хобі та вільного часу. «У дитинстві я вчилася гри на фортепіано та займалася художньою гімнастикою. Жалкую, що колись закинула ці захоплення, мрію повернутися хоча б до музики.
Останні кілька років захоплююся настільними іграми та квестами. Вишиваю хрестиком.
З активного відпочинку: я минулого літа спробувала вейкборд і мені дуже сподобалося ловити хвилю. Обов’язково продовжу тренування з приходом літа.
Подорожі – мій окремий «краш». Мене захоплює процес планування, вивчення нового міста, країни ще до їхнього відвідування.
За останні 5-6 років я відвідала багато європейських країн, а також Таїланд. Мені дуже подобається Італія, це неймовірно красива країна, від захоплюючих ландшафтів на півночі, на околицях Альп – озера Комо і Гарда, острови Сицилія і до руїн і пам’яток Рима та Флоренції, які буквально дихають історією і захоплюють тебе. Італійська кухня і просеко завжди приносять гастрономічне задоволення. І як вишенька на торті – мелодійна італійська мова. Хочу зайнятися її вивченням цього року», – розповідає вона.
Ще одним захопленням і радістю в житті Наталі віднедавна стала поява в родині щеняти французького бульдога на ім’я Вейд. Про нього дівчина говорить із особливою ніжністю. «Я дуже люблю собак, у дитинстві у нас був бульмастиф, собака великої породи та з величезною любов’ю до людей.
Я дуже давно хотіла завести собаку, але доволі складно це зробити. На щастя, із часів карантину з’явилося більше можливостей віддаленої роботи і решта факторів «проти» були також спрощені.
Малюка Вейда я взяла, коли йому було 2,5 місяці. За своєю природою це – собака-компаньйон. Він такий і є. Мені приносить величезне задоволення спостерігати, як він грає у дворі з собаками, як захоплено гризе свою кісточку і сопе в мене під боком. Щоразу він зустрічає мене вдома з такою радістю! Як сказав мій хлопець: «Він для нас – частина світу, а ми для нього – цілий світ», – ділиться Наталія Плясун.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Білоус Світлана
