Колона йде в пекло (бій під Лисиче, 23 серпня 2014 г.)
Історія літніх боїв на прикордонні ще тільки пишеться, проте вже зараз зрозуміло, що це не тільки історія поразок, а й історія перемог.
Так було, наприклад, з величезними втратами бойовиків 23 серпня 2014 року в знищеної колоні біля села Лисиче.
До 23 серпня на блок-посту біля села Лисиче Амвросіївського району були зосереджені сили зведеного загону Миколаївського полку Національної Гвардії.
Близько 10:00 бійці помітили колону, яка складалася переважно КамАЗ, «Уралов», «Газелей» під прикриттям двох БТРів. Від штабу про те, що буде йти наша колона ніякої інформації не було, та й сумнівів особливих в її приналежності теж — йшли з боку кордону. Дуже скоро в бінокль було видно і сиділи на броні бойовики кавказької зовнішності, у багатьох на панамах були зелені стрічки з написом «Чечня» ….
«Як пам’ятаєте, наприкінці серпня 2014 року ситуація в зоні АТО складалася не на нашу користь. Сепаратисти за підтримки російських військ захоплювали нові території, нашим військам доводилося здавати позиції. З-під Амвросіївки сили АТО почали відходити ще 19 серпня, тож бойовики не сподівалися когось на тому місці зустріти, – розповідає заступник командира полку полковник Краснопольський.
– Звичайно, вони теж помітили наш блокпост, але спокійно рухалися просто на нього і навіть не зрозуміли, що заїхали прямісінько в засаду. Навпаки, зупинилися, діловито вийшли з машин, стали ламати наш прапор…
Зухвалість зіграла терористам не на користь. В лічені хвилини гвардійцями було підбито три вантажівки з особовим складом та боєприпасами, що їхали попереду. Скільки знищили живої сили, точно не скажу, але, повірте, чимало – в такій колоні мало бути десь до двохсот бійців. Декільком заднім машинам вдалося розвернутися і поїхати, так що хтось уцілів – може, половина, може, й менше.
Ми потім перевірили їх машини, знайшли документи, ноутбуки з цінною інформацією, зброю, зокрема, крупнокаліберні снайперські гвинтівки… Так удалося пересвідчитися у знешкодженні передової групи спеціального призначення ворога».
Потрапили в полон і чотири бойовики — саме з їх слів прийнято вважати, що колона була чеченської (реально крім чеченців в ній були горлівські бойовики Безлер і російські фашисти з РНЕ). Всі вони називали себе місцевими козаками, проте у одного був паспорт громадянина РФ. Їх планували передати СБУ, однак в ході виходу колони вони згоріли разом з вантажівкою, в якому їх перевозили.
У тому бою найбільше відзначилися перший заступник командира – начальник штабу одного з патрульних батальйонів підполковник Олександр Бабишен, начальник служби КЕС майор Олександр Смоляр, командир взводу лейтенант Олексій Цапенко, старший інструктор з водіння старший прапорщик Володимир Пшеничний, старший стрілець – кулеметник сержант Андрій Діхтяренко, командир відділення молодший сержант Олександр Яриш та стрілець старший солдат Олег Бабкевич.
Усіх цих військовослужбовців було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Проте у цьому бою миколаївці зазнали перших втрат – загинули майор Смоляр, молодший сержант Яриш та старший солдат Бабкевич.
Невідомою залишається доля начальника служби озброєння полку майора Олексія Петрова. В списках полонених майор Петров не значився. Його однополчанам удалося дізнатися, що місцеві мешканці бачили, як чеченці, котрі повернулися підібрати загиблих, закопували два тіла.
Перевірити цю інформацію, рівно як і розгорнути повномасштабну пошукову діяльність наразі проблематично, адже даний район і досі перебуває під контролем сепаратистів…