Повномасштабна війна відкрила українцям прості істини, що життя – це безцінний дар, щастя – навіть у щоденних дрібничках, а свої здібності і таланти треба реалізовувати та розвивати. Саме таких постулатів дотримується в житті герой нашої сьогоднішньої рубрики «Люди» Віктор Беляков. Про це і не тільки – в розмові із ним.
Вікторе, де ви народилися та коли зрозуміли, що тяжієте до творчості?
Я народився і живу в місті Чернігові. Ще з дитинства мені подобалася поетична творчість, і в третьому класі, коли всі хлопці поздоровляли дівчат із Жіночим днем, я вирішив написати вірш-поздоровлення та продекламувати його перед нашим класом. Так розпочався мій творчий шлях у напрямку поетичному та літературному. Згодом, коли був уже підлітком, спробував себе в прозі, захотів написати детектив про Чиказьких бутлегерів 30-х років минулого століття. Мені і моїм друзям сподобалося, але тривалий час продовжував писати і прозу, і поезію, як-то кажуть «у стіл», бо мав лише ентузіазм і натхнення. Тематика була різна: проза була і за побаченим сном, який дуже добре запам’ятав, і фентезі про Чернігів (досі не дописав, бо свого часу надовго покинув писати, а тепер важко згадати події тих років, про які писав). Кілька віршів моїх було надруковано в літературному альманаху «Lithium», це було років 12-13 тому.
Імовірно, коли настав час визначатися з професією, то вибрали якусь творчу спеціальність?
У старших класах не міг визначитися, який фах обрати, тому підійшов до цього питання практично – стати кухарем. Але з роками зрозумів, що «харчовий конвеєр» – то не моє. Тому кулінарні здібності знадобилися лише на побутовому рівні. Але за дивним збігом обставин вирішив спробувати себе в абсолютно новому напрямку – звукорежисура на колишньому Обласному Радіо (нині Суспільне Чернігів). І тут зрозумів, що потрапив у правильну течію. З роками, здобуваючи досвід, захопився музичним оформленням (складна, але дуже цікава праця). Неодноразово ловив себе на думці, що хотів би спробувати себе в ролі ведучого. І мрії таки збуваються, коли крокуєш їм назустріч: за сумісництвом став ще ій ведучим власної авторської передачі «Розпрямлені плечі нашої малечі» на Суспільному. Це передача для дітей і батьків, у якій я з різними психологами (Наталія Лазаренко, Анна Чепурна, Тетяна Бібік, а в подальшому будуть і деякі інші) разом розбираємось у певних проблемах виховання дітей різного віку або ж перетворюємо, на перший погляд, незрозумілу поведінку дітлахів на доступну мову для дорослих. Або як бути в певній ситуації, що це означає, на що треба звернути увагу? Надзвичайний досвід отримую сам і ділюсь ним із радіослухачами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині занепадає старовинний будинок із мезоніном (Фото)
Робота у вас різноманітна, потребує різних компетентностей, то чи здійснювали якісь кроки до самовдосконалення?
Так, зокрема, щоб покращити свої навички володіння голосом, успішно завершив курс Тетяни Янко «Говори вільно». І це була праця не лише з голосом, а ще й з певними «затисками», від яких наразі звільнився.
Повномасштабне вторгнення вплинуло на всіх нас. Як змінилися від 24 лютого? Чи з’явилося більше задумів і прагнень?
Довгий час нічого не писав, бо не бачив жодних перспектив. Повномасштабне вторгнення і певні переломи у власному житті докорінно змінили моє ставлення до власних здібностей. За принципом «Якщо дано – користуйся» і «Коли як не зараз?» (бо «завтра» нині занадто абстрактне). І я, так би мовити, «прокинувся»: повернувся до написання віршів, адаптивних перекладів текстів деяких пісень іноземних виконавців із новими силами, що «дрімали» в мені з десяток років. Також узявся за написання фентезі фанфіку, який обов’язково допишу через певний час і який мрію побачити на полицях книжкових крамниць. Це – власна версія продовження саги Анджея Сапковського про відьмака Геральта з Рівії. Сподіваюсь вийти з автором на контакт та отримати дозвіл на друк під його редакцією. Ще згадав про своє захоплення шкільних років – пірографія, тобто випалювання по дереву – оригінальний вид мистецтва, завдяки якому знімаю напруження навантажених буднів. Створення фентезійних мап за замальовками Джона Рональда Руела Толкіна, міфічних істот або ж просто тематичних артів. Для мене це як арттерапія в нинішні буремні часи. До речі, я пишу вірші різними мовами, бо вважаю, що для творчості немає мовних кордонів.
Також одна із моїх мрій – акторська гра голосом, можливо, озвучити якусь роль у дубляжі фільму в перспективі; записати в студії власні перекладені пісні (кавери).
Що хотіли б сказати нашим читачам на завершення нашої розмови?
Не ховайте «в стіл» свої таланти, а використовуйте власні здібності на благо власного розвитку, бо воно того варте. А хто вагається через думку навколишніх, нехай згадає, що всім не догодиш. Якщо напрям вірний, то й життя поступово збере вдячну вам аудиторію.
Було б неправильно розповідати про поета, не познайомивши з його творчістю. Тож далі – вірш Віктора Белякова.
І більше ніяких «якщо»,
Хоч і пливеш під дощом.
Менше, ніж мікроінсульт –
Вимкну, знайду тільки пульт.
Легше за гелій у кульці –
Твердіше за лід у бурульці.
Щезли сумнівні «але» –
Дякую сонцю за це.
Гучність мотору занизька,
Шестерні змащені слизько.
Справно працює система,
Ловить потрібне антена.
Мимо летять всі сигнали,
Що шкоду всьому завдавали.
В тиші себе віднайди –
Розплутай усі проводи.
Задій власний дефібрилятор –
Ми кожен собі навігатор.
6 листопада 2023
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалася Ірина Осташко
