Про чудо-ковбасу, комуністичний вид Homo sapiens і засекречений розстріл робітників
От при Союзі як жили… Не те, що зараз… Чули таке? Та точно чули. Ніколи не приховував і не збираюся приховувати свого безапеляційно негативного ставлення до «совка», себто до СРСР – обідраної психічнохворої імперії, яка всіляко знущалася, ґвалтувала та десятками мільйонів вбивала мій народ…
Що більше вивчаю той страшний період, то більше жахаюся тому, наскільки комуністичний вид Homo sapiens може бути жорстоким, підлим і бездушним…
Безперечно, нині вистачає прихильників і «совка», і «руського міра», і навіть Сталіна. Парадокс, але ця дичина сидить навіть у головах молодих людей. Ви ж точно чули бодай від когось із покоління мілленіалів про неймовірно смачний пломбір, чудо-ковбасу «Докторську», мінеральну воду в автоматах і яскраві новорічні листівки. Щоправда, про голодомори, репресії, доноси, знущання в підвалах КДБ, розстріли та ГУЛАГи такі люди зазвичай не згадують. І не згадають. Навіть не намагайтеся їх переконати. Сперечатися і дискутувати з тими, хто замість «гіркої» правди з книжок, документів і лабіринтів здорового глузду обирає «Сватів» і «Кремль-ньюз» – справа марна. Вірю в наступне покоління. У своїх дітей. У ваших дітей. У дітей наших дітей.
Я принципово відмовлюся ставити на шальки терезів пломбір із ковбасою навпроти мільйонів закатованих і безневинно убієнних українців. І не лише українців.
Розповідати про «райське» життя і «турботу» про людей у Союзі можна тижнями. Та хочу зупинитися на показовому для того періоду і тривалий час засекреченому моменті. 1962 рік. Радянський Союз. Новочеркаськ. Завод із будівництва електровозів імені Будьонного. На підприємстві працюють кілька тисяч людей. Умови праці жахливі. Трудяги живуть в орендованих бараках. Третина зарплатні йде на оренду «хліва». Їсти нічого. В країні – тотальна бідність і дефіцит продовольства. Вище комуністичне керівництво жирує, всі інші – виживають.
І тут «сюрприз» від турботливої влади – 31 травня 1962 року влада підвищує на 30% ціни на продукти (переважно на м’ясо і молоко). «Розбещені» безтурботним і ситим життям люди «великої» і «могутньої» імперії починають чухати ріпу. Але всі знають, що бунтувати в Радянському Союзі – смертельний флешмоб. Утім, робітники новочеркаського заводу все ж наважуються на бунт. Терпець урвався конкретно.
Результат акції протесту прогнозований – КДБ і міліція розстріляли 27 людей, 87 вижили (вогнепальні поранення), 7 засудили і розстріляли, 105 засудили і відправили в сибірські табори.
Влада розстрілює «своїх» радянських громадян.
Стрілянину засекретили і про подію дізналися лише наприкінці існування Радянського Союзу. Про «новочеркаський розстріл» знято кілька фільмів (зокрема й документальних). Кому цікаво – в інтернеті про це вже є чимало інформації.
Слова «ніколи знову» для мене мають особливе значення.
Сподіваюся і молю Бога про те, щоб мій народ ніколи знову не потрапив у пазурі жорстокого звіра, який майже століття «годував» нещасних людей не лише ковбасою і морозивом…
Павло Солодовник
Фото — з інтернету
