«Театр живе не в будівлі, а в людях»: рефлексія акторів Чернігівського драмтеатру (Відео)

19 серпня 2023 року росіяни вдарили ракетою по центру Чернігова. Ціль – обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка. Цей день – чорна сторінка в історії міста, трагедія відібрала життя в сімох людей, понад 200 містян отримали поранення різної тяжкості; пошкоджено 10 адміністративних будівель і 53 житлові будинки.

Відтоді минуло трохи більше як місяць. Розказано сотні історій, обдумано тисячі думок, місто навчилося жити зі страшним рубцем на самому його серці. Чернігівці навчилися знову гуляти площею. Актори, які щодня приходять на службу до театру, навчилися працювати в епіцентрі вибуху. Того дня кожен із них перебував у різних місцях, утім, коли росіяни поцілили в драмтеатр, життя на мить зупинилося, замість сотень справ з’явилася одна – бути на місці.

«Я був за містом, розбирав завали будинку і почув один чи два вибухи, не пам’ятаю вже», — актор Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Євген Бондар.

«Чуємо свист, повертаємо голову і бачимо, як летить, як просто на очах усе відбувається, бачимо, як прилітає в театр, звук, вибухи, все навколо падає. Після цього ми підводимося і бачимо, що відбулося», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Катерина Ткачук.

«Одразу приїхав до міста, був тут у центрі, дивився, що і до чого, зайшов у будівлю.

Довкола все розбито, театр… Усе тут в уламках, скло та все інше. Коли заходиш усередину, картинка теж як із кіно, всі двері повибивані, вікна. Коли рятувальники ДСНС заливали там, я так розумію, вогонь, то звідусіль текла вода. Така картинка, я вам кажу, як із кіно», — актор Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Євген Бондар.

«Я побачила багато крові, я побачила дуже багато крові, яка була розлита в різних частинах і далеко від театру. Ми проходили через оцей невеликий парк, оцю невелику площу і великою червоною лінією було перекреслено половину її», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Альона Броницька.

Наша культура та люди – основна ціль ворога. Трощити все, що здатне дати нам чітке усвідомлення того, хто ми та за що боремося, – один з основних пунктів ведення війни ворогом. Так було в Лукашівці на Чернігівщині, де росіяни знищили Храм Вознесіння Господнього. Так було в Маріуполі, де рашисти вдарили ракетою по драмтеатру, в якому переховувалися діти. Так сталось у Чернігові, коли терористи поцілили ракетою в обласний театр, у день великого релігійного свята, коли площею міста гуляли сотні людей.

Після трагедії чернігівці почали проводити паралелі між Маріупольським і Чернігівським театрами, шукаючи в них схожість зовнішню та змістовну. Паралель між цими історіями проводили й чернігівські театрали.   

«Це був мій страх. Після Маріупольського театру…», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Катерина Ткачук.

«Під час облоги, коли був приліт, та й не один, коли зруйнували повністю Маріупольський театр, ми прекрасно розуміли, що це може трапитись із нашим театром, бо… В принципі, це всі аргументи. Ще тоді ти як актор малюєш собі різні картинки на сцені, це професія така, що будь-яка така подія – і ти собі одразу припрацьовуєш, що було б, якби ти там був, або ще щось… І так далі. То я собі малював ці картинки, як би воно могло бути, якби трапилося», — актор Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Євген Бондар.

«Якщо щось страшне трапляється, завжди ти знаходиш якийсь момент, якийсь вихід із цього, якось дивишся по іншому на цю ситуацію, а потім із часом починаєш її переживати. У мене є враження, що ми досі, весь цей період, ми не прожили оцієї ситуації, ми не відчули цієї сильної втрати», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Альона Броницька.

Два дні. Саме стільки часу знадобилося театралам, волонтерам і містянам, аби прибрати наслідки ракетного удару всередині драмтеатру. Сотні рук незламних чернігівців у найтемніші дні сучасної історії міста працювали над тим, аби вдихнути життя в Чернігівський драмтеатр. І містянам це вдалося.

Хоч і не на головній сцені, та актори Чернігівського драмтеатру репетирують вистави. Класичні вистави з зовсім новими змістами. 

«У нас продовжуються репетиції дуже хорошої вистави, дуже хорошої п’єси, нашого класика Володимира Винниченка, продовжуються репетиції з одним київським режисером – Ігорем Матієвим. Ці роботи, що перша, що друга, якраз і допомагають не звертати увагу на те, що в нас тут велика дірка», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Альона Броницька.

«Так а як інакше? Ну… інакше бути не може зараз. Дуже багато зараз читаю, спілкуюсь із військовими, і коли йдеться про якісь втрати, то вони кажуть таку фразу, що оплакувати будемо після війни. Зараз – війна.

Зараз не час розслаблятися, бо якщо розслабитися, ти зупинишся – і все, тебе не стане, тому ми будемо рухатися, допоки можемо. Репетируємо зараз тут. Коли почнемо грати? Не знаю, наразі про це не знаю. Але час є – треба готуватися. Рано чи пізно, але на сцену ми все одно вийдемо», — актор Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Євген Бондар.

«Це Незламний театр, незламні люди, які тут будуть творити, попри все, хоч би які ситуації були, хоч би які умови були. Театр можна побудувати на будь-чому, зробити з будь-чого. Головне, аби було про що говорити та кому говорити», — акторка Чернігівського обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка Катерина Ткачук.

Театр живе не в будівлі, він живе в акторах, живе в серцях людей, які це мистецтво люблять. Чернігівський театр живе в серцях незламних і героїчних чернігівців.

Журналіст: Таліна Тарасенко

Оператор: Сергій Бутько

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv