19 серпня 2023 року приблизно об 11:30 російська ракета вдарила по приміщенню Чернігівського обласного драматичного театру, в якому того дня відбувалась виставка дронів «Люті пташки». Того погожого та святкового дня центр Чернігова був переповнений людьми.
«Це був сонячний день, було свято, люди приходили на Богослужіння, в цей час було дуже багато людей», — Андрій Зеляк – свідок ракетного удару по Чернігівському драмтеатру; начальник управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції Чернігівської області.»
«Було дуже багато людей. І дітей гуляло багато, і дорослих, батьків. Просто всі гуляли як у звичайний день, навіть сьогодні всі ходять, гуляють, тепло було. Ніхто ж ніколи не думав, що от зараз воно буде», — Катерина Ткачук – свідок ракетного удару по Чернігівському драмтеатру.
Від моменту оголошення повітряної тривоги до удару минуло вісім хвилин. За мить святковий суботній день перетворився на пекло.
«Хаос і… Просто хаос. По-перше, все тут було в склі. Те, що пам’ятаю: скло й обличчя людей, які бігли там, порізи були. І пам’ятаю просто, як усі метушаться, всі кудись біжать. І насправді ті, хто був у центрі, всі просто якось розбіглися. Сюди бігли люди ті, хто не був тут. Вони просто бігли допомагати. А ті, хто був тут, вони просто почали кудись тікати. Паніка почалася. І кожен куди міг забігав. А там уже ті, хто міг, починали одразу допомагати», — Катерина Ткачук – свідок ракетного удару по Чернігівському драмтеатру.
«Люди деякі тікали, дехто не розумів, що відбувалося. Проїжджав транспорт, проїжджав громадський транспорт. Вибуховою хвилею були пошкоджені вікна, скло на громадському транспорті. Людей дуже багато посікло, в них були розсічення, кровоточило все, вони не розуміли, що відбулося», — Андрій Зеляк – свідок ракетного удару по Чернігівському драмтеатру; начальник управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції Чернігівської області.
Російські війська вдарили по драмтеатру в центрі Чернігова балістичною ракетою «Іскандер-М», яку налаштували на підрив у повітрі, а не всередині будівлі. Понад 200 містян отримали поранення різної тяжкості; пошкоджено 10 адміністративних будівель і 53 житлові будинки.
Того фатального дня ворожа ракета забрала життя семи мирних українців.
Софія Голінська. Шестирічна дівчинка отримала поранення під час прогулянки в центрі Чернігова разом із мамою. Її доправили до лікарні, але врятувати Софійку не вдалося.
Світлана Кормільцина. Старша викладачка кафедри іноземної філології Національного університету «Чернігівська політехніка».
Володимир Василенко. Чоловік був співробітником організації «Право на захист». Загинув в автомобілі, який їхав поблизу драмтеатру в Чернігові у момент влучання в нього російської ракети. Без батька залишилися четверо дітей.
Дмитро Магліч. Випускник Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування. Загинув під час ракетного удару росіян по драмтеатру в центрі Чернігова.
Олександр Оніщенко. Житель Прилуцького району, 1989 року народження. Загинув чоловік у центрі Чернігова під час ракетного удару росіян.
Назар Ющенко.
19 серпня російська ракета відібрала життя в 22-річного Назара Ющенка. Того дня хлопець приїхав до улюбленого місця – центру Чернігова, аби випити кави в одній із тутешніх кав’ярень. Назар припаркував автомобіль навпроти драмтеатру, в самісінькому епіцентрі вибуху.
За словами друзів, 19 серпня Назар Ющенко мав їхати в гості до населеного пункту, звідки була родом його дівчина, аби познайомитися з її батьками.
«Ми мали їхати вдвох. У п’ятницю ми говорили… Каже: «Катько, їдьмо на село». Він мав їхати знайомитися до дівчинки. Ми говорили. Він каже: «Їдьмо!» Я погодилася, подумала, що якраз класно… Потім у мене змінились плани і я вирішила, що на село не поїду», — Катерина Голівець – подруга загиблого Назара Ющенка.
Назар поїхав. Чому того дня хлопець вирішив зупинитися саме в цьому місці, не знає ніхто. Друзі думають, що він просто вирішив заїхати по улюблену каву в дорогу. Останню каву в житті.
За словами очевидців, у мить ракетного удару хлопець був в автомобілі, планував від’їжджати. Та йому не вистачило хвилини. Від удару він отримав смертельне уламкове поранення в голову.
«Мої батьки любили Назара, як рідного сина, моя мама досі плаче…», — Катерина Голівець – подруга загиблого Назара Ющенка.
«За ці 40 днів я вже стільки перекрутила спогадів із ним. Я згадала, мабуть, усе. Від того моменту, як ми познайомилися, і до останньої нашої зустрічі. Кожна зустріч із ним була така світла», — Вікторія Бура – подруга загиблого Назара Ющенка.
Розповідаючи про Назара, його друзі не можуть стримати сліз. Сотні цікавих життєвих історій, які пов’язані з хлопцем, кілька років міцної дружби, надійне плече, яке він міг підставити в будь-який час, аби підтримати своїх найрідніших – усе це за секунду перетворилось на пам’ять. Пам’ять, яка тепер живе в історіях, фотографіях, згадках.
«Їдемо в машині, а він любив над нами жартувати: ми їдемо, а він отак різко гальмує, аби ми в сидіння вперлись. І якось одного разу він не розрахував і надто різко загальмував. Попереду сиділа, по-моєму, Саша, і вона в лобове скло «клац». Ми на нього одразу почали кричати, мовляв, Назаре, що ти робиш?! Ми дивимося на Назара, він зазвичай у таких ситуаціях сміється, а тут я бачу Назара, він уже сам зблід, почервонів, став якогось незрозумілого кольору… І ми бачимо, що йому вже соромно, що він усе… Коли ти довго спілкуєшся з якоюсь людиною, буває таке, що ти або посварився, або у вас просто якісь легкі непорозуміння, з ним такого не було, він був настільки неконфліктною людиною. Навіть якщо були якісь непорозуміння, він на тебе дивиться, усміхається – і ти вже все. Ти вже не можеш на нього…», — Вікторія Бура – подруга загиблого Назара Ющенка.
Назар жив автосправою. Увесь свій вільний час він проводив у гаражі – займаючись ремонтом автомобілів друзів і знайомих. По пораду до нього звертались усі, хто знав про його захоплення. А він, у свою чергу, розумів, як може допомогти кожному.
Зі справою життя була пов’язана й найбільша мрія хлопця.
«Він мріяв, і всі знали, він усім своїм друзям, знайомим, мамі розповідав, що він хоче зробити зі свого «Запорожця». Він хотів зробити з нього спорткар. Він казав, що зробить його таким низеньким, буде їздити містом, у село ним не виїжджатиме. А ще казав, що коли його доробить, перефарбує, переробить салон, аби він був чорний, а все ззовні було біле та чисте. Він зробив собі фари і казав, що коли доробить, то прийде до «КофеБоса» і попросить, аби машина в нього була як рекламна, щоб він обклеїв її значками «КофеБоса», їхньою символікою, свій бампер. Говорив, що буде їздити та рекламувати кав’ярню», — Вікторія Бура – подруга загиблого Назара Ющенка.
Назар не встиг втілити головну мрію свого життя в реальність.
До драмтеатру на знак пам’яті рідні та друзі Назара Ющенка приносять улюблений напій хлопця – фірмову каву з місцевої кав’ярні. Каву, яку 22-річний Назар більше ніколи не зможе випити – його життя 19 серпня 2023 року забрала російська ракета.
Наталія Торія.
19 серпня 2023 року вона разом із донькою та матір’ю пішли до П’ятницької церкви, аби освятити святковий кошик. Після Богослужіння родина вирішила прогулятись улюбленим парком, що за драмтеатром, трохи перепочити, адже попереду був цілий день, який вони вже розпланували.
«Ми вийшли з П’ятницької церкви і почали підніматися в цю сторону. Ми планували йти далі. У нас дійсно було багато планів на те, багато що мали зробити. І на кожній із лав сиділи люди. Десь було сонце. І була оця лавочка. Біля неї був тоді тіньок. Не було взагалі людей. Ми сіли на неї. Мама сіла посередині. Бабуся сіла ліворуч, а я стояла. Я стояла одразу навпроти мами, спиною до драмтеатру, і повністю її собою закривала. Була повітряна тривога. Ми побачили, як виходять люди. І в якусь мить мама сказала відійти від неї та сісти, і я сіла праворуч від неї. Ми обмінялися кількома фразами з бабусею, і в одну секунду я підводжу погляд до драмтеатру і бачу величезну тінь. Не було жодного свисту, жодного шуму. І в цю секунду стається шалений вибух», — Тетяна Торія – донька загиблої Наталії Торії.
Тетяну, її маму та бабусю на лавці під драмтеатром накрила вибухова хвиля – в сторону жінок на шаленій швидкості полетіли уламки й осколки. Один із них забрав життя Наталії Торії – жінка загинула на місці від осколкового поранення.
«Я бачу, що падає мама. І я думаю: якщо падає мама, то повинна падати і я. Я також падаю. Я падаю, але головою за лавочку не в її сторону, а за лавочку в іншу сторону. Я закриваю голову руками. Минають кілька секунд. Летіло все: земля, гілки, трава, пил. Після того, як минули кілька секунд, я вже підводжуся і бачу, що сталося», — Тетяна Торія – донька загиблої Наталії Торії.
Рідні Наталії отримали поранення, їх госпіталізували, вона ж загинула на місці. Зі сльозами на очах Тетяна називає маму своїм янголом-охоронцем, що того дня зробив усе, аби вона залишилася жити. Дівчина вірить, що мама завжди поряд із нею, хоч не фізично, та вона в її думках, діях, серці.
«Вона для мене завжди у серці. Вона для мене завжди всередині, тому що вона завжди казала, що я тебе ніколи не кину, я завжди буду з тобою. І от вона мені завжди давала величезну кількість порад життєвих. Коли зараз цього фізично немає, це тяжко, тому що ти хочеш запитати поради в найріднішої, спитати, як тобі зараз вчинити? Чи буде це правильно? Ти навіть якось хочеш звичайну буденну річ запитати і просто почути відповідь. А ти вже цього не почуєш і тобі ніхто не відповість», — Тетяна Торія – донька загиблої Наталії Торії.
Парк, що колись був улюбленим місцем родини Тетяни Торії, в секунду перетворився на моторошну згадку про найстрашніший день у житті. День, коли на очах у дитини та матері від російської ракети загинула їхня найближча людина. На лавці, де того дня сиділа родина, залишилися сліди від осколків, поряд із нею – плями крові вбитої Наталії Торії.
«Дуже тяжко, але заради неї просто продовжити все те, про що мріяла вона. Тому що мама вкладала в мене дуже багато, правда. І вона настільки завжди мною пишалася і пишалася моїми здобутками, моїми перемогами, навіть якимись найменшими. Але я завжди бачила її посмішку, я відчувала її обійми. І я знала: от мама мною пишається. Тому коли зараз фізично це неможливе, я просто хочу зробити це морально, щоб мама мною пишалася. У моменти, мабуть, коли дуже сильно накриває, коли здається, що далі вже просто неможливо, просто згадую, що вона віддала своє життя задля мене», — Тетяна Торія – донька загиблої Наталії Торії.
Сім життів забрала російська ракета 19 серпня 2023 року в центрі Чернігова, навіки розділивши життя на «до» та «після» і поселивши незмірну скорботу в серцях їхніх найрідніших людей. Сім життів мирних українців. Людей, які планували, мріяли, кохали, відчували. Тих, у кого все життя було попереду. Тих, хто стільки всього не встиг.
Команда «Чеline» висловлює слова щирої вдячності тим, хто долучився до створення цього матеріалу.
Журналіст: Таліна Тарасенко
Оператор: Сергій Бутько
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
