«Я не можу сказати, що я був до цього готовий, але я не міг всидіти, тому що така моя природа, така моя природа – чоловіка не за статтю, за духом», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Це Богдан Руденко, він із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист міста Чернігова. До цього працював масажистом у реабілітаційному центрі для дітей.
«У цей час я був вдома, я, якщо чесно, вже не пам’ятаю, чи це був вихідний, чи як це було в мене. Але якщо професія – працювати з дітьми, то людина має бути більш-менш м’якою та відносно ввічливою. Скажу одразу, армія змінює. Якщо людина сама по собі слабка, то або армія переробить цю людину, викує з міцного заліза сталь, або зламає», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Спершу чоловік зі своїми знайомими та сусідами став у самооборону. Вони тримали приватний сектор околиці міста, оскільки добре знали місцевих та могли відрізнити чужих серед своїх.
«Спочатку в нас були проблеми зі зброєю. Перший час – на тому перехресті, де я стояв із сусідами. В мене майже вся вулиця або служить, або всі були десь у самообороні, полишалися лише найслабші, або старші, кому за 60 років. Решта досі служить. У нас було, якщо не помиляюся, чотири автомати Калашникова та дві гранати. На десятьох. Ми мінялися по черзі», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Потім Богдан звернувся до ТРО. На той час критично бракувало медиків.
«Подивилися, що в мене є освіта фельдшера. І це був плюс. Кажуть: медиків дійсно не вистачає. На той час у них на військкомат було аж 5 осіб, які прийшли з медиків. Я сам готувався з 2014 року, знаючи про своє здоров’я. Але я вивчав медицину. Бо в мене друзі з «Азова», які мені казали: не рвися, воно прийде саме. І вони були праві. Вони як у воду гляділи. Вони казали: вчи медицину, бо вона тобі знадобиться. Так воно і трапилося», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Чоловіка прийняли до роти охорони, у складі якої він перебував на околицях міста та надавав медичну допомогу пораненим.
«У нас тоді було два медики. Я і ще одна панянка. І ми якось вдвох тягнули ту роту. Єдине, що в нас був бонус: наш командир роти – колишній фельдшер, тобто він допомагав, він міг діагностувати якісь питання, в нього було більше досвіду, ніж у мене», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Богдан із сумом пригадує події 2022 року, але зазначає, що серед містян була одна ціль – боронити.
«Були мужики, я от дуже добре пам’ятаю. Якщо знаєте «Базис» на Пухова, там був один дядько із багатоповерхівки, просто мисливець , він із двохстволкою ходив біля зупинки. Патрулював від перехрестя до того «Базису». У мене один товариш. Ігорю, якщо чуєш, вітання! Він на Пухова розігрівав коктейлі Молотова. В цієї людини насправді проблеми з серцем дуже серйозні, інвалід. Але він робив свою роботу. Роботу ту, що мають робити чоловіки. Люди в погребах сиділи, в підвалах, варили «їжаків» і все інше, щоб зупинити колони. Ми возили з товаришем на велосипедах по два мішки тих «їжаків» на Новоселівку, на Олександрівку, в Півці. Тобто провезти на машині – це одне, а крутити педалі, коли по тобі 82 чи 120 летить під осколками – це зовсім інше. Бувало, ті велосипеди літали через паркан, я не пам’ятаю, як ми їх перекидали», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Але цінний багаж завжди доїжджав до місця призначення.
«Є такі моменти, коли ти робиш, але потім думаєш: чорт, можна зробити краще. Можна було зробити інакше. Був момент, коли ми тягнули людину, ми теж все що треба там зробили, і ми жорстоко потрапили під роздачу. Як зараз пам’ятаю, це такий невеличкий рівчак і будинок із білої силікатної цегли. Ми по черзі дивилися за цією людиною, щоб вона не виключилася. Десь із годину ми посиділи там, бо гатило дуже сильно, і якби не цей будинок, попало в будинок перед нами», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Богдан зазначає, що серед українців найголовнішим був і залишається супротив. Вороги ж дотримувалися своєї тактики.
«Свинособаки лупили по черзі: ліва сторона, права сторона, середина, по самій дорозі, тобто вже можна було підлаштуватися під режим. І в розпорядку дня в них обід завжди був», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Не варто забувати, що ворог підступний і непередбачуваний. Війна продовжує забирати життя наших захисників, ворог воює із цивільними. Ми маємо єднатися та боротися далі.
«Збирайтеся, не чекайте, готуйтеся вже. Часу було обмаль. Все інше – це просто виправдання. І це я кажу вам як сержант Збройних Сил України, який не був до цього готовий. Але розумів, що після 2014 року це рано чи пізно буде», — Богдан Руденко, військовослужбовець, медик.
Журналіст: Оксана Замятіна
Оператор: Сергій Бутько
