Вони можуть мати вигляд «здорових» зовні, але щодня ведуть війну з власним тілом. Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці слова лякають, але часто залишаються непоміченими. Розлади харчової поведінки — це тиха епідемія, про яку говорять надто рідко.
«Найперше і найважливіше – це тривога. Вона всеосяжна і вона поглинає людину, таким чином людина намагається себе контролювати будь-яким способом. Найперше та найсмачніше, що тут виникає, це їжа. Людина або позбавляє себе їжі, або використовує її як деструктивне заохочення»,- Олена Надточій – психолог.
До факторів ризику розвитку розладів харчової поведінки належать: медійний тиск, популяризація худорлявості як еталона краси, культурні очікування бути стрункою та віра в те, що худорлявість забезпечить успіх, щастя й визнання.
«Мені дуже подобається розказувати людям про нашу вроджену базову потребу в автентичності, унікальності. Ми народжуємося з цією потребою, проте внутрішній конфлікт у нас виникає через проблему взаємодії з соціумом, коли ми боїмося проявляти себе, бо будемо білими воронами. Тому дуже легко нав’язати певні норми, правила, оце почуття нормальності функціонування в цьому соціумі, коли ти не біла ворона. Тому що соціум, суспільство, культура завжди пропагуватимуть щось, що відповідає цьому віковому етапу»,- Олена Надточій – психолог.
Найуразливішими до РХП є підлітки. Останнім часом дедалі більше батьків звертаються по допомогу. Війна, хронічний стрес і часті переїзди лише загострюють проблему.
«Це безперечно зміна ваги, якщо ми говоримо про нервову анорексію, але також є й різні стани нервової булімії, можемо спостерігати за зовнішнім виглядом, на руках можуть бути позначки, ще виражений карієс, запах із рота.
Загалом людина починає більше зосереджуватися на їжі, але якщо бути уважним, то видно, що вона починає її їсти або якось не так як зазвичай, або починає ділити на маленькі шматочки. Таким чином людина створює ілюзію, що вона їсть, щоб приховати свою хворобу.
Треба звертати увагу на естетичні види спорту, там, де вага є важливою частиною цього спорту, професія, в якій є акцент на зовнішньому вигляді, наприклад це модельний бізнес або щось подібне»,- Наталія Маркова – магістр із харчової безпеки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Фотосесія – це пам’ять»: переселенка з Харкова Каріна Дорошенко – про роботу фотографа в селі
Розлади харчової поведінки часто починаються непомітно — через оточення чи вплив ззовні. У випадку Аліни все почалося дев’ять років тому — поруч були двоє людей із булімією, і це змінило її ставлення до їжі.
«У той період дуже активно займалася спортом, пауерліфтингом, моя увага була сконцентрована на власній вазі, тому що це безпосередньо впливає на результат. Я постійно сиділа на жорстких дієтах, мені треба було постійно скидати велику вагу, я дуже часто зривалася, дуже сильно переїдала, настільки сильно, що мені було погано, мене нудило, але все одно хотіла їсти. Після цього я себе дуже сильно обмежувала, і так по колу. Я скидала 7 кг, потім набирала 10, скидала 5, набирала ще більше.
Як мені казав тренер, ти маєш відкривати холодильник і бачити в ньому жири, білки та вуглеводи, не те, що ти хочеш з’їсти, голодний ти чи не голодний. Це має бути інструмент для схуднення, підтримання ваги або вплив на свою зовнішність.
Більшість людей не розуміє, як впливають коментарі про вагу, про зовнішній вигляд, скільки ти їси, скільки ти і чого поклала в тарілку. Оцей контроль, постійний фокус на зовнішньому вигляді та на тому, що ти вживаєш, дуже негативно впливає»,- Аліна Самуілова – людина в ремісії РХП.
Через постійний контроль ваги в Аліни з’явилися тривожні думки, характерні для булімічного розладу.
«Коли я усвідомила, що мій мозок бачить тільки такий вихід із ситуації, то зрозуміла, що це вже ненормально, тобто компульсивні переїдання мене ще так не лякали, навіть якщо було погано. А коли я зрозуміла, що я буду їсти, а потім повертати все назад, це вже страшно. Тоді я звернулася до психолога, шлях у мене дуже довгий і, як я вважаю, ще не завершений.
Я весь час зараз намагаюся не демонізувати їжу, вчуся не лякати себе нею. Вчуся не переїдати та не доїдати, прислухатись, коли я голодна, коли я сита.
Мені однаково досі страшно набрати велику вагу. Я досі, коли дивлюсь у дзеркало, незадоволена собою, хоча оточення мені дає інший відгук»,- Аліна Самуілова – людина в ремісії РХП.
Розлади харчової поведінки — це не лише про їжу, а про глибокі внутрішні переживання. Повністю вилікуватися від них, на жаль, неможливо. Але з підтримкою, розумінням і професійною допомогою можна навчитися жити в ремісії й тримати стан під контролем.
«По-перше, на людину не треба тиснути і казати: «Просто поїж і все мине». Насправді РХП не лікують «просто поїж», це психотерапія, це пошук підтримки та опанування навичок самопідтримки. Дуже важливо, щоб людина змінювала ставлення до їжі та ставлення до образу тіла, тому що саме це допоможе одужати й вийти в ремісію»,- Наталія Маркова – магістр із харчової безпеки.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Журналіст Іра Пономаренко
Оператор Сергій Бутько
