Самовбивство нацистів, спалені села та дівоча порука: спогади свідків війни (Відео)
Дівчата з села Сибереж Ріпкинського району «диктували свої правила гри» для нацистів. Цікавими спогадами поділилась 92-річна Марія Кезля, яка пережила фашистську окупацію в полоні.
« У Чернігові завантажили у вагон. До телятника. Відвезли. Там строєм вишикували. А нас було 16 дівчат із села і ми одна за одну почіплялися – й не можна нас розлучити. Верещимо, кричимо», — Марія Кезля, свідок нацистської окупації.
Сиберезьких дівчат не вдалося розлучити, і вони всі разом потрапили на військовий завод поблизу німецького міста Ерфурт. Важка робота протягом трьох років – аж до звільнення їх американськими союзниками.
« Зайшла переговорниця і каже – Пишіть додому листи. А хто його там знає, чи ще є дім чи немає», — Марія Кезля, свідок нацистської окупації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розстріляне дитинство: згадки очевидиці про окупацію її села нацистами
День перемоги зустріли дорогою додому. Під час самого звільнення запам’ятались фанатичні настрої серед нацистів. Так, родина начальника табору покінчила життя самогубством.
«Як визволили нас, то ми бігали дивитись, як повісились німці. Хлопця повісили в одній кімнаті, а вони висіли в другій», — Марія Кезля, свідок нацистської окупації.
Саму звістку про перемогу подружжя Кезлів згадує, як відчуття радості, як сльози.
«Плачемо сильно – чи то з радості, чи то не знаю, з чого», — Марія Кезля, свідок нацистської окупації .
« Ну, День Перемоги. Війна закінчилась. Радісно було. Багато поприходило. Багато не прийшло», — Василь Кезля, свідок нацистської окупації.
Їхнє село Сибереж залишилось неспаленим, проте так поталанило не всім. Невістка Марії Кезлі – Наталія, згадує, що її рідне село, за словами очевидців, спіткала інша доля.
«Когось уб’ють із німців, то вони бісяться. Ну і як відступали, то також вчиняли звірства. Стільки людей у сарай зігнали. Спалили, що крик за декілька кілометрів було чути», — Наталія Кезля, невістка Марії та Василя Кезлі.
Із розповідей батьків у пам’яті старшого покоління чітко закарбувалось, що війна – це не кадри з імпортних бойовиків, війна – це горе. Біда. Війна – це страшно. Війна – це те, що ми переживаємо сьогодні.
«Не дай Бог, що це в нас війна іде. Боляче за тих людей, що хоронять своїх дітей. Не дай Бог війни», — Наталія Кезля, невістка Марії та Василя Кезлі.
Журналіст Олег Дешура
Оператор Дмитро Дриганов
