Культура

Від дерев’яних весільних тарілок і раритетів до пластикових стаканчиків: посуд різних епох зберігається в музеї на Чернігівщині

Якщо йдеться про музеї, часто люди можуть сказати: чого туди ходити, все одно особливо цікавого там нічого немає. І дуже помиляються. Бо музеї вже давно перестали бути лише місцем, де просто зберігаються стародавні речі чи археологічні знахідки. У музейних закладах давно практикують нові форми роботи, аби людям хотілося повертатися до музеїв знову і знову та приводити з собою нових друзів чи рідних.

251505715_497738517958948_8350325859013353773_n

Так працюють і в Сновському історичному музеї, відкритому в 1939-му як меморіальний музей Миколи Щорса в будиночку кінця ХІХ сторіччя родини Олександра Миколайовича Щорса. В 1961 році було відкрите приміщення історичного відділу. Тож музей складається з двох відділів: історичного та меморіального будинку Миколи Щорса.

На щастя, часи, коли прославляли Миколу Щорса, червоного командира часів громадянської війни, позаду. Але це аж ніяк не означає, що в Сновському музеї нема чого розповісти й показати, окрім як про радянського командира.

 

Зокрема в меморіальному будиночку практикують музейні вітальні, що користуються неабиякою популярністю серед відвідувачів, навіть тих, хто приїжджає з-за кордону.

Та нині все-таки варто трішки зупинитися на родині господарів будиночка.

З історії родини господарів будиночка

Свого часу жила в ньому сім’я залізничника Олександра Щорса. Такі родини вирізнялися серед інших сімей тим, що були заможними, навіть могли мати прислугу. Для тодішнього Сновська залізничники були ніби привілейована каста. До речі, цікавий історичний факт, про який не всі знають: залізничник ходив на роботу в костюмі та білих рукавичках.

251770977_911876922803817_8663134824373864852_n

«Олександр Миколайович Щорс народився в Білорусі. Він був відставним солдатом і приїхав до Сновська в пошуку роботи. Спершу влаштувався різноробочим до ДЕПО, а потім згодом склав іспит на право водіння паровоза та працював машиністом.

У нашому місті він спочатку оселився на квартирі у своїх земляків Табельчуків, де й познайомився з 16-річною Олександрою Табельчук й одружився із нею. Олександр Щорс бере в оренду ділянку землі, згодом будує своїми руками будиночок. Це 1894 рік. І нині показувати людям цей будинок та розповідати про нього – вже і є історія.

 

Уявіть, по цьому будинку ходили господарі, в них були діти, вони спілкувалися, обідали за столом. І це сьогодні зачіпає душу. А 6 червня 1895 року в родині Щорсів з’явився первісток, якого назвали Микола. Окрім Миколи, ще було четверо дітей. Останньою з них померла Ольга Олександрівна Щорс, яка тривалий час працювала директором нашого музею. Останні роки свого життя вона провела в Чернігові, там пішла з життя і там похована», – розповіла Наталія Шенько, головний зберігач фондів Сновського історичного музею.

До речі, в будинку і нині зберігаються портрети господарів – Олександра Щорса та його дружини Олександри, змальовані художником Басенцем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі на Чернігівщині група ентузіастів дала друге дихання місцевому ставку

251978919_767926393987082_8701836459618538804_n

Неординарні підходи для зацікавлення відвідувачів

Час плине, змінюються погляди і люди, тож працівники музею прагнуть зацікавити відвідувача чимось неординарним.

«Особливо хотілося б, щоб молодь не забувала про музей. Бо, як на мене, музей є перлиною нашого міста. Тому ми почали вигадувати так звані вітальні. Проводити їх на різні теми. І перше, що придумали, – це вітальня, присвячена медицині Сновська. Ми назбирали дуже багато експонатів, спогадів, зустрічалися з людьми, бо дуже хотілося докопатися до того, з чого починалася медична справа в нашому місті. Звісно, починали з народної медицини.

251990494_1074184143412008_7415571580461516852_n

Виставляли книжки кінця ХІХ сторіччя, старі фотографії, до нас приходили люди, які ділилися своїми знаннями про тогочасну медицину. І молодь слухала це все з цікавістю.

Тож зрозуміли, що ці вітальні треба проводити і далі. Бо людям цікаво», – розказує Наталія Шенько

До речі, музейні експозиції змінюють дуже часто. Тож відвідувачам не варто баритися, бо не відомо, чи буде повторення і повернення до експозицій саме в тому вигляді, як їх виставили вперше.

Розмаїття посуду, що аж очі розбігаються

Після успішної вітальні про медицину музейні працівники вирішили здивувати гостей експозицією посуду. І це вдалося, бо вона дійсно цікава й захоплива.

 

«Ми, працівники музею, приблизно одного віку, до того ж багато хто родом із сіл. І добре пам’ятаємо, як раніше на горищах будинків зберігали старий посуд. Тож спробували зібрати колекцію такого посуду. Кинули такий клич людям, і самі працівники долучилися до справи. І вийшла така цікава колекція! Дуже багато людей приходили дивитися на цю експозицію. І всі були в захваті», – повідомила головний зберігач фондів.

За її словами, перший посуд, який виник на Сновщині, був дерев’яним. І чудово, що захопливі розповіді пані Наталії є чим чудово проілюструвати. Серед цікавих експонатів – дерев’яна весільна тарілка, з якої пригощали короваєм. Можна побачити й цікаву ложку, у якої було особливе призначення.

251847747_177861044508980_3150880958661329808_n

«Нею не тільки накидали кашу чи борщ, але й вона слугувала для іншої цілі. Зазвичай за великим столом збиралося уся родина, в якій було багато дітей. На покуті сидів дідусь – найстарший хазяїн будинку. І під час їжі мала бути тиша, нікому не можна було говорити. Але ж діти були усякі, зокрема вертляві. То щойно порушували тишу, ця ложка била по лобі. І дитина замовкала», – розказала Наталія Шенько.

Привертає увагу і ще одна досить цікава річ, яка називається ковганка.

 

«Зараз господині, як готують суп чи борщ, то здебільшого роблять засмажку на сковороді. І потім кидають у страву. А раніше робили не так: брали смалець і цибулю не товкли, а розтирали у ковганці і потім засипали в суп чи борщ. До речі, свекруха моя першу страву чомусь їла з ковганки. І згодом розповіла мені секрет, що гаряча навариста юшка в дерев’яному посуді набуває особливого аромату і неповторного смаку», – усміхнулась пані Наталія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Замість похмурої споруди – художній шедевр: у селі на Чернігівщині чоловік розмалював зупинку

Звісно, що в будиночку є окрема експозиція, присвячена старовинному глиняному посуду. До речі, горщики тут різних розмірів. Один є такий – ну, дуже величенький і особливий!

За словами Наталії Шенько, на Сновщині дуже великі поклади глини, тому природно, що гончарі виготовляли з неї різні вироби і горщики.

До речі, випала можливість самій відчути, що вправлятися з такими горщиками в печі – ціла наука і справа нелегка, особливо, якщо живеш у свекрухи в хаті. Перевернути такий горщик у печі, ймовірно, означає створити ситуацію, як у Кайдашевій сім’ї.

251990502_586988972634521_7334699775314362272_n

 

Представлено й більш сучасний алюмінієвий посуд, зокрема ложки та миски.

«Із алюмінію зберігся такий посуд, який використовували в партизанському загоні, про що є підтвердження», – зауважила головний зберігач фондів.

Дуже цікавим і унікальним є посуд кінця ХІХ століття. Це посуд, з якого їла родина Щорсів. Він особливий, хоча й подекуди із тріщинами.

«Завжди увагу відвідувачів привертає велике блюдо. Я припускаю, що воно – для риби. Адже в нас протікає річка Снов і водилося дуже багато величенької риби. А, можливо, на такому блюді подавали невеличке засмажене поросятко. Також, окрім посуду, представлений самовар родини Щорсів», – каже Наталія Шенько.

Посуд, яким користувалися Щорси, зберігається також у старовинній шафі на верхній поличці. Побачивши його на власні очі, мимоволі занурюєшся у атмосферу кінця ХІХ століття. Відчуття неймовірні, часом навіть до мурашок!

На середній полиці старовинної шафи – більш сучасний посуд, зокрема столові прибори, які подарувала одна із жительок міста. Імовірно, мельхіорові.

 

Є також тарілки, які люди берегли, як справжні скарби.

252041777_1012318776227065_2466925766739858419_n

«Це тарілка, яка пережила період окупації. Її власниця дуже берегла, закопала в землю. А коли район було звільнено від німецьких загарбників, відкопала.

А ось маленька пляшечка була знайдена, коли люди почали розбирати куплений будинок, аби на його фундаменті збудувати новий, там і знайшлася пляшечка. І лежала вона у самому фундаменті вмурована. Мабуть, вона таки щось означала.

Тарілка із написом «Боже щастя» відламана. Ще одну схожу тарілку принесла нам жінка, років під 60. На цій тарілці подавали коровай на весіллі її бабусі. Тож це дуже раритетний посуд і цікавий», – запевнила пані Наталія.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди: У 62 роки жителька Березни займається фітнесом, веде концерти й організовує вечори відпочинку для пенсіонерів

В окремій шафі знаходиться посуд 50-60-х років ХХ сторіччя. Це і є той посуд, який лежав на горищах будинків. Діставали, його, коли була якась нагода, наприклад, проводи до армії.

«Тоді користувалися чарками, які називали гранчаками. Коли ми почали збирати цю експозицію, я навіть не знала, що вони були різного кольору. Ми більше звикли до прозорих склянок і чарок. А зелені, сині стали відкриттям. Справжнє диво!

Є й інший, більш сучасний посуд – оселедниці, графини, алюмінієві виделки та ложки, які тоді були у використанні, та інший посуд.

А так звану горілку-сивуху наливали у четверть, як у кінофільмі «Весілля у Малинівці», розповіла головний зберігач фондів.

252295241_305087714821635_5854713143305752339_n

 

І це ще не весь посуд, який використали для експозицій. Адже можна побачити і тарілку із зображенням Миколи Щорса, сина господаря будинку, всім добре відомі «рибки» набір чарок із графином, кришталь і ще багато інших цікавих наборів, сервізів, тарілок і посудин.

Звісно, що експозиція не була б повною, якби не був представлений нинішній посуд.

«Він не такий цікавий. Щоправда, на перший погляд він яскравий на вигляд, привабливий. Але через якийсь час розумієш, що з ним щось не так – втрачає свою привабливість. Певний сенс, звісно, є і в пластиковому посуді, бо нині такі хвороби, що треба дотримуватися гігієнічних правил. Але цей посуд не такий привабливий як старовинний. Є суттєва різниця, коли тримаєш у руках тарілку ХІХ сторіччя і пластикову», впевнена Наталія Шенько.

Звісно, колекція посуду – не єдине, що заворожує гостей і відвідувачів музею. У будиночку унікальне все. І скатертини, і меблі, і колекція ваз. До речі, якщо все складеться добре, імовірно, чергова вітальня буде присвячена меблям, і повірте, що цікаві експонати для нової вітальні, від яких дійсно перехоплює подих, у меморіальному будиночку є!

Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ще статті по темі

Back to top button