За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва – з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей припадає на 6 січня та зветься Святим, чи Святвечором, чи ж Надвечір’ям Різдва Христового.
Це один із найшанованіших днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Традиційно до свята господині ретельно прибирали в хатах, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд.
До Святвечора господиня має приготувати 12 пісних страв – узвар, горох, квасолю, смажені капусту й рибу, вареники, бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому господині допомагають діти.
Увечері всі члени родини повинні бути вдома. Кажуть, якщо в цю ніч десь заночувати, то цілий рік блукатимеш по світу. Не можна і сваритися цього дня, навпаки, треба помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою.
Святий Вечір починається, коли на небі засяє вечірня зоря. Але перш ніж сісти до столу, господарю треба нагодувати худобу та «запросити гостей» – Мороза, вовків і т.д.
Скликають їх тричі. «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти.». Після третього разу треба промовити: «Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби».
Після цих запросин господар повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти.
Свята Вечеря — це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загиблі — всі мають цього вечора зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
У пам’ять про своїх мертвих родичів люди ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері. Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце — «щоб не привалити собою мертвої душі».
Під час вечері спершу їдять кутю, а потім усе, що готувалось, а запивають узваром.
Також обов’язково на святковому столі має бути свічка. Горіння свічки – це свідчення віри, приналежності людини до Божественного світла. Свічка супроводжує віруючу людину від хрещення до смерті. Це – символ готовності людини до зустрічі із Богом, незалежно від часу та місця, коли Він захоче її покликати до себе.
Ще один атрибут святкового столу – сіль. Без неї не можна відчути повноти смаку страви. Так і людина не може творити справжнього добра, не перебуваючи в гармонії з Богом. Сіль вказує на внутрішню суть людини.
Обов’язково має бути і часник. Його кладуть на чотири кути столу під скатертину, щоб відігнати від родини і хати злих духів. Це символ очищення від гріха, що отруює людське життя, символ родючості і здоров’я.
Коли когось із родини немає вдома, для нього ставлять миску та кладуть ложку.
Якщо на цей час трапиться стороння людина, її теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім.
Після вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, залазять під стіл і там «квокчуть» — «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Поступово все затихає. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві тихим голосом співають: «Бог Предвічний народився …»
Цього дня намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
Народні прикмети:
На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч — врожай на баштани.
Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
Сніг іде — врожай на яблука.
Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
Із кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Повечерявши, зв’язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».
