Без зайвого пафосу можна сказати, що найвідомішим командиром 13-го батальйону територіальної оборони «Чернігів» під час війни на Донбасі був полковник Сергій Мурований.
Без сумніву завдяки його професіоналізму сотні чернігівських сімей дочекалися своїх захисників додому живими.
Народився Сергій у Вінниці в сім‘ї військовослужбовців. Дитинство і юність провів на Вінниччині. Після закінчення школи він вступив до Полтавського зенітно-ракетного училища, яке закінчив у 1994 році.
Потім була служба у військах протиповітряної оборони Сухопутних військ, академія у Харкові. В 2011 році вийшов на пенсію у військовому званні підполковник. Оселився у Мені.
24 квітня 2014 року був мобілізований за власним бажанням. Був призначений заступником командира батальйону “Чернігів-1”. В цій якості він разом з підрозділом 9 травня направився до Луганської області.
«Найстрашніше було те, що не можна забути – це коли батальйон заходив і брав Станицю Луганську. Це єдиний, напевно, населений пункт, який взяли ще в серпні місяці і до цієї пори він знаходиться в наших руках.
Тоді ж гатили з російської території по Станиці, Дмитрівці, Теплому. Тоді, коли було дуже багато втрат. То все було з боку Росії, бачили ми, як ідуть пуски, кричали в ефір: «Старт ракет»».
«Тільки ми заходили, одну чоту розстріляли, ми навіть не встигли стати на позицію. З нашого батальйону одразу четверо “200” і дванадцять – “300”. Ми їх евакуювали, дякуючи комбату і медпрацівникам. А потім – щодня стріляли. Там залишилося три блокпости. То один, то другий обстрілювали, щодня щупали».
Добавимо, що хоч Мурований і був заступником командира батальйону, але на чолі 2-го взводу першої роти особисто брав Станицю. За це був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня.
Потім було призначення командиром батальону та страшна друга командировка – під Дебальцево зимою 2015 року.
«Спочатку був Вуглегірськ, а потім уже вихід з Дебальцевого котла. Там реально було 55% особового складу батальйону. Коли звідти виходили було важко і страшно. Це ж молоді хлопці: хтось стійкіший, хтось зламався, на жаль, це життя. Коли ти бачиш, як гине твій товариш, не кожен це може витримати.
Втрат було набагато менше, ніж після Іловайська, але вони були теж. Десь щось не додумали, не допрацювали. Задумка була гарною. Хтось каже, що було не до кінця продумано, можна було уникнути втрат. Техніка… Я розумію, що для когось вона дорога, але хай би вона там вся погоріла, лиш би хлопці були живі».
Весною 2015 року у званні полковника Сергй Мурований демобілізувався, нині живе у Мені, активно приймає участь у громадському житті міста.
Чому не зробили посилання на сайт «Менщина»? Бо саме звідти всі слова і фото саме верхнє також автора статті Тетяни Морозової, тобто моя)) Непрофесійно бачте з Вашої сторони.