Чи був шанс у Донбасу навесні 2014 року?
Зараз на тлі чуток про проведення найближчим часом виборів на окупованих територіях Донбасу в середовищі вимушених переселенців та громадських активістів різко активізувалися розмови про те, що два роки тому Донецьк і Луганськ київська влада просто кинула.
Чи так це і були передумови для перетворення цих двох нерівнозначних обласних центрів в «центри опору київської хунти» спробуємо розглянути якомога неупереджено.
Датою перемоги «російської весни» на Донбасі можна сміливо вважати 6 квітня 2014 року, коли під улюлюкання багатотисячного натовпу «активістами руської весни» було захоплено будівлю Донецької обласної державної адміністрації та Луганського управління Служби Безпеки України.
І навіть не сам факт захоплення — ту ж Донецьку ОГА захоплювали вже вдруге — важливий був факт відмови Києва від силового варіанту звільнення адміністративних будівель та фактичний перехід місцевої міліції на сторону мітингувальників. Хоча сили і засоби були — у Донецьку сидів Ярема зі спецназом 3-го полку, а в Луганську — Наливайченко з бійцями з 8-го.
Не можна сказати, що це була усвідомлена позиція Києва, хоча у «владних коридорах» не було особливої зацікавленості в жорсткому утриманні Донбасу: електорат там був явно анти-майданний, бізнес інтересів теж не було (а ні для кого не секрет, що весь бізнес тут контролювався місцевими олігархами і лідерами Партії Регіонів Рінатом Ахметовим і Олександром Єфремовим).
З приводу настроїв загальної маси добре демонструє приклад місцевих «Евромайданів». Хоча в тому ж Донецьку і були багатотисячні мітинги за єдність України, які не могли не проходити без санкції Ахметова, який на той момент розраховував зіграти роль посередника між новою київською владою і регіоном. Фактично той же нечисленний донецький «євромайдан» носив молодіжно-протестний характер без серйозної медіа підтримки та без виразних і головне зрозумілих для більшості населення гасел.
У той же час «антимайдан», мітинги якого проходили практично паралельно мав чіткі установки — надія на більш високі російські зарплати і пенсії та боротьба з олігархами — підігрівався страхом перед «бандерівцями» і «Правим Сектором». І цей протест був явно недооцінений донецькими елітами, як і російський фактор та ступінь розпачу маргіналізованих елементів. Адже всі роки незалежності регіон був відданий Києвом фактично «на відкуп» олігархам, які абсолютно ігнорували економічні труднощі людей, зосередившись на добуванні надприбутків.
Підсумком цього стала фактично зруйнована і наведена в убоге становище інфраструктура невеликих міст і селищ. А відсутність перспектив створювало сприятливе середовище для криміналу. Такий стан справ тривав аж до весни 2014 року, в той час як практично по всій країні розруха 1990-х років уже була в тій чи іншій мірі ліквідована.
Розуміючи що він втрачає регіон, 20 травня 2014 року Ахметов ініціював досить запізнілу акцію відчаю «За мирний Донбас», коли заводські і автомобільні гудки повинні були символізувати неприйняття силових методів самопроголошеної «Донецької народної республіки». Але після появи 12 квітня «зелених чоловічків» в Слов’янську це було вже не важливо …
Підводячи певний підсумок можна говорити, що «жителі Донбасу» несуть колективну відповідальність за перетворення їх регіону в зону бойових дій. Просто абсолютна більшість жителів обрали позицію пасивного вичікування або байдужості до суспільних справ, яку можна позначити словами «аби не стріляли», які на нинішньому етапі трансформувалася в «ми за мир».
Характерно в цьому відношенні ситуація з двома великими містами Донецької області — Краматорському і Маріуполем, які навесні — влітку 2014 років зо три — чотири місяці перебували під владою «Донецької Народної республіки». І перейшли вони під українську владу не в результаті зміни «донбаської ідентичності» або партизанської війни, а після зміни загальної ситуації на фронті.
Автор черговий диванний ікс-перд з вишиватно-сепарським світоглядом. Сидячи у Чернигі легко філософствувати про «донбаську ідентичність» та покладати «колективну відповідальність» на жителів Донбасу. Але насправді в усій Україні люди однакові. Пересічний вінничанин, який голосує за «злодія, але свойого» нічим не відризняється від донеччанина. А за гречку жителі Черниговщіни голосують так, що Донбасс позаздрить (206 округ пам’ятате?). Більшість населення сидить на жопі, що у Донецьку, що у Львові, що Києві. Майдан у Києві зробила збірна пасіонаріїв з усієї Україні. Доки вони святкували перемогу, донецьких патріотів загасили.
Насправді відповідальність за захоплення Донбасу порівну лежить на трьох силах: російських окупантах, донецьких олігархах та києвських псевдопатріотичних злодіях. А мітинги це були лише декорації, історію здіснюють десятки тих, що діють (або не діють, коли мають діяти), а не тисячі мітингуючих.
ну дик у статі так і написано — Донбас здали ті, кто тупо сидів по кухнях, коли потрібно було діяти…
P.S. Дик автор не зовсім диваний експерт, бо автор сам з Донбасу та має особистий досвід того як це було….
А у коменті написано, хто саме здав. І до кухонь ці люди мають відношення дуже далеке. Ті, хто здали, сидять по ресторанах, причому більшість — у Києві.
А ті проукраїнські донеччани, хто діяв та ще живий — у кращому випадку виживають в Україні як громадяни другого сорту (дякувати за це таким пропагандонам, як автор), у гіршому — сидять у підвалах сепарів або в українських СІЗО. Бо система зламалась на верхньому рівні і не треба вішати собак на рівень населення Донбасу. Населення виставило достаню кількість добровольців-пасіонаріїв, не гірше за інші регіони, не їх провина, що програли.
карту загиблих за регіонами приводити? або самі знаете скільки загибло в АТО саме дончан та луганчан.І да — чому система зламалась саме в Донецьку та Луганську, а не в Харкові та в Одесі?
Одеса взагалі далеко від кордону, складно туристів завозити. А щодо Харкова — там був бізнес-інтерес Авакова, тому там був штурм ОДА. Це єдина відмінність. І це підтверджує, що без допомоги Києва ніякого захоплення Донбасу не було б.
Карту — наведить, подивимость. Могу навести карту загиблих на Майдані — донеччан більше, ніж чернігівських.
ну как бы так. Отрицать что дончане просто сидели и ждали чем закончиться летом 2016 — глупо
1. Де ж той список загиблих, який можна подивитись, натиснувши на цифру? Не працює.
2. Які саме загиблі маються на увазі?
2.1. Якщо усі громадяни — то мапа безсумнівно фейкова.
2.2. Якщо війскові — то які саме втрати? Бойові, або аватарів-самострілів також включено?
2.3. Це загиблі добровольці або також і мобілізовані? Як відомо, мобілізацію на Донбасі не проводили, тому звідти воюють лише добровольці. Порівнювати добровольців з дядьками, яких примусово погнали воювати, не можна.
3. Чи включено сюду добровольців з Донбасу, яких не встигли записати у офіційні списки та загинули літом 2014? Саме вони складали основу батальонів, які понесли великі втрати під Іловаськом.
4. Чи включано сюди тих, кого рашисти вбили під час мітингів навесні 2014, наприклад Рибак, Чернявський та інші?
5. Чи включено сюди декілька сотен людей, яки було вбито на підвалах за їх українську позицію?
Тобто, до цієї мапи є ДУЖЕ багато питань. Схоже на вишиватний фейк.
это все вы говорите о самом полном на сегодняшний день сайт с нашими потерями http://memorybook.org.ua
Підведемо ітоги.
Ви відповіли лише на одне питання, про джерело. Ресурс корисний, хоч і з похибками. Наприклад, батальон «Донбас-Україна» віднесено до добровольчих, хоч насправді це звичайна частина ЗСУ. Тобто, люди, котрі роблять цю дуже важливу справу, звиняйте, але не дуже компетенті.
Почав перевіряти навскидку людей з батальону «Донбас» (не плутати з Донбас-Україна) — на третьому ж випадку помилка — Рейдер (Ковалишин Олег Ярославович) народився у Артеміську, а у вас написано, що у Києві. Далі перевіряти не бачу сенсу.
Як і перебачалось, людей, яких було вбито та закатовано весною та влітку 2014 у переліку не має. А їх сотні. І не соромно вам за цю фразочку «…дончане просто сидели и ждали чем закончиться летом…»? Та про що я питаю, звідкиля там сорому у диваних хейтерш узятись.
І нарешті, де відповіді на усі інші питання, які дуже важливі для доведення вашої тези? Їх немає. Тобто, я бачу, що маю справу з вишиватною балаболкою, яка користується недостовірними даними для сепаратистської пропаганди.
а так еще нагляднее