Епізоди війни: кривавий шлях 93-ї механізованої бригади з-під Іловайська

Прорив з Іловайська 29 серпня 2014 року, який уже встиг стати легендарним, – це насамперед історія страшних смертей і дивних історій тих, хто вижив.

Наш матеріал про страшну долю бійців тільки однієї механізованої бригади – 93-ї окремої механізованої.

На початку серпня 2014 року для підтримки загального наступу на Іловайськ до складу угруповання командуванням була відправлена батальйонно-тактична група 93-ї окремої механізованої бригади. Ці танки та БМП підтримували дії добровольчих підрозділів, які важкого озброєння на той момент не мали.

Саме бійці 93-ї бригади становили основу так званої південної колони, що мала йти за маршрутом Многопілля – Червоносільське – Осикове – Перемога – Новокатеринівка – Комсомольське.

Через те, що колона була різномаста (танки, БМП, цивільні і військові автомашини), витримати загальний темп руху не вдалося. Тому, коли росіяни почали розстріл, фактично колона розпалася на дві частини: трофейний танк Т-72Б-3 і практично вся бронетехніка встигла проскочити село Червоносільське, а автомобілі розтягнулася на дорозі між Многопіллям і Червоносільським.

Єдиний у Многопілля танк Т-64БВ зі складу 93-ї бригади був підбитий практично одразу (екіпаж встиг покинути бойову машину). Генерал Хомчак прийняв важке рішення – не зупинятися на допомогу колоні, а вирватись вперед бронетехнікою та пробити кільце оточення в районі Новокатеринівки.

До села Володарське проскочити вдалося практично без втрат, однак вже на дорозі між селами Володарським і Осикове російські снайпери й автоматники почали відсікати окремі машини. Першим практично на в’їзді до Осикового був підбитий ЗІЛ-131 з зенітною установкою ЗУ-23-2.

Розрахунок був убитий одразу снайперським вогнем, ті, хто перебував у кузові, змогли пересісти в іншу машину (в результаті всі потрапили в полон у районі Новокатеринівки).

Безпосередньо в селі Осикове з ПТУР були підбиті одна БМП і автомашина «Урал» з бійцями 93-ї бригади. Як згадували ті, що вижив, усі, хто вискакував із палаючої техніки, добивалися автоматним і снайперським вогнем. Живими серед тих, хто їхав у БМП і машині, залишилися буквально одиниці. Причому принаймні один – майор Дмитро Денисов – підірвав себе пораненого, щоб не потрапити в полон.

Були й зовсім фантастичні історії спасіння – так, одному бійцеві під час вибуху боєкомплекту в БМП пощастило вижити: його накрило баштою, яка злетіла з корпусу. При зачистці росіяни не помітили військовослужбовця, і пізніше він успішно вийшов з оточення.

Але це був виняток – всіх поранених російські солдати (в усіх інтерв’ю йдеться про солдатів без розпізнавальних знаків, більшість з них мали яскраво виражені східні риси обличчя) добивали. Так, п’ятеро поранених і контужених солдатів намагалися ще відстрілюватися з автоматів.

Після того, як закінчилися патрони, поранені викинули білий прапор, збираючись здатися. З ворожої сторони зажадали, щоб вони кинули зброю та лягли на землю. Коли бійці виконали вимогу і вийшли на дорогу, в них полетіла граната.

Тут же в Осиковому перші п’ять бійців 93-ї бригади потрапили в полон – усі поранені. Разом із чотирма полоненими з батальйону «Кривбас» їм було наказано роздягтися догола і – де бігом, а де пішки – їх погнали кудись на схід. Причому солдати перебували під постійним психологічним тиском – пару разів доволі натурально росіяни імітували розстріл.

Попри це, військовослужбовці не зламалися – поводилися дуже гідно. На ніч роздягнених бранців посадили в якусь яму, а вранці 30-го серпня приєднали до групи інших поранених і полонених українських бійців. Згодом усіх передали представникам Червоного Хреста.

Однак найбільш трагічно склалася доля солдатів 93-ї, які їхали у ГАЗ-66. Машина не доїхала до Новокатеринівки кілька сотень метрів, як була підбита. Вантажівка перекинулася – практично одразу загинули семеро військовослужбовців.

Після аварії залишилося 10 або 11 бійців – поранених або контужених, які вирішили здатися – для чого почали активно розмахувати білою ганчіркою. У відповідь «зелений чоловічок» із погонами старшого лейтенанта збройних сил Російської Федерації голосно наказав, щоб бійці піднімалися та виходили на відкрите місце.

Щойно вони піднялися – по них відкрили вогонь з автоматів: двоє загинули на місці, решту були ще раз поранені. Вони опинилися під прицілами автоматів. Після чого російський офіцер (хоча складно його так називати) наказав роздягнутися догола.

Однак такого знущання йому здалося мало і він сказав, щоб солдати зробили це «на швидкість». Двох молодих солдат, які не встигли роздягнутися на час, він особисто застрелив. Немолодий сержант дорікнув офіцеру за цей вчинок – але у відповідь теж отримав кулі в спину та голову. Таким же брутальним чином були застрелені двоє бійців.

Пізніше на місці страти представники Червоного Хреста забрали шість трупів українських солдатів: п’ять роздягнених тіл лежало біля дерева і ще один – неподалік. З усієї машини вижили тільки четверо солдатів.

У Новокатеринівці були розстріляні й останні БМП бригади – в одній із них загинув полковник Грачов. Його тіло знайшли знівеченим осколками протитанкових ракет. Сумною візиткою для всіх жителів Старобешівського району стало тіло мехвода однієї з підбитих при в’їзді в село БМП, яке вибухом закинуло на високовольтні дроти. Воно провисіло близько трьох тижнів, поки окупаційна влада не зняла його….

Усього станом на весну 2016 року втрати 93-ї бригади під час виходу з-під Іловайська налічували 63 людини загиблими та 72 пораненими, ще близько 50 осіб (за різними джерелами дані різняться) числяться зниклими безвісти. Практично всі солдати й офіцери бригади були вбиті і розстріляні російськими військовими, багато при спробі здатися в полон…