За три роки війни на Донбасі 1-ша танкова бригада з Гончарівська втратила 53 особи загиблими та померлими від ран.
Найбільше загинуло в трагічне літо 2014 року на Луганщині. Був серед них і рядовий контрактник із Мени Максим Андрейченко.
Він народився у 1992 році. Зростав як звичайний хлопець. Закінчив у 2010 році Менську ЗОШ І-ІІІ ст. імені Т.Г. Шевченка.
Під час навчання зарекомендував себе як старанний, серйозний, товариський, розсудливий, тактовний учень. Максим був справжнім другом, на якого можна було завжди розраховувати, який завжди допомагав і не залишав у біді.
Улюбленим захопленням юнака був комп’ютер. Тому свій вибір майбутньої професії та навчального закладу Максим пов’язав саме з комп’ютером.
Після закінчення школи вступив до Конотопського політехнічного технікуму Сумської області за спеціальністю «технік-конструктор». Здобував вищу освіту в Конотопському інституті Сумського державного університету.
Із 21 серпня 2013 року Максим вступив на контрактну військову службу в 1-шу окрему танкову бригаду механіком-водієм танка.
У червні 2014 року бригада передислокувалася на Донбас. Першим місцем базування стало Щастя Луганської області. Потім повзводно «Булати» передали на посилення піхотних частин. Так, екіпаж у складі якого був Андрейченко, оперативно був підпорядкований до 128-ї гірничо-піхотної бригади, що розташовувалася під селищем Металіст.
Як згадував командир екіпажа Володимир Клименко: «22 серпня у Зайцях [Лутугинський район Луганської області. – М.Ж.] створювали новий блокпост. Раптово розпочався обстріл із боку противника з гармат Д-30. Ми з Колею [Лущик Микола Григорович з Корюківського району. – М.Ж.] були в машині, Максим ззовні.
Снаряд вцілив у машину. Микола загинув на місці, його розірвало. Я вискочив із машини та впав, отримав поранення в голову та руку, Максим — у ноги та серце, але залишався живим. Нас підхопила піхота, яка стояла з нами на блокпосту. Надали першу медичну допомогу. Максу вкололи два уколи знеболювального, третій не кололи, боялися, що не витримає серце.
Зупинили «Газель» і відправили до госпіталю, але на той час він змінив місце розташування, про що нас не повідомили завчасно. Максим не доїхав до нього, помер у мене на руках. Медики сказали, що хлопець отримав поранення, не сумісне з життям, помер унаслідок кровотечі».
Похований 28 серпня 2014 року в місті Мена.
Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Також посмертно нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».
Згідно з рішенням Менської районної ради № 74 від 30 березня 2016 року (третя сесія сьомого скликання) за мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов’язку під час захисту територіальної цілісності та недоторканості країни присвоєно звання «Почесний громадянин Менського району» (посмертно).
