15 лютого – «пам’ятна річниця» для всього пострадянського простору: минуло 28 років від моменту виведення останнього підрозділу Радянської Армії з Афганістану. Їхня місія в непокірній азіатській країні тривала майже десять років і кардинально вплинула на свідомість поколінь, які виросли після Другої Світової війни. Багатьом довелося усвідомити, що і в цьому мирному житті хтось гине на війні. Так, Чернігівщина втратила 115 своїх уродженців.
Неоголошена війна в Афганістані породила нових «ветеранів». Не схожих на тих, хто воював у Другій Світовій – зі своїм розумінням «бойового братерства», обов’язку перед Батьківщиною і обов’язків Батьківщини перед ними. Ветерани-афганці дуже часто називають себе ізгоями, потреби яких ігнорує держава.
Але в Україні їх поважають, попри те, що наша країна визнала цю війну агресією Радянського Союзу проти Афганістану, українські ветерани мають статус осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань із захисту Батьківщини.
Українські «афганці» воюють в АТО, билися з режимом Януковича на Майдані. Є серед них і справжні герої, які пройшли дві війни. І, на жаль, загинули. На Чернігівщині це Олег Іванович Міхнюк.
Він народився 27 жовтня 1965 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. Закінчив Малодівицьку середню школу 1983 року та поїхав вступати до Рязанського повітрянодесантного військового училища. Але під час вступної кампанії не вистачило балів, і хлопець повернувся ні з чим. Але цього ж року зміг вступити до Київського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет.
Після закінчення І курсу у жовтні 1983 року був призваний до лав Збройних сил СРСР. Пройшов вишкіл у навчальному підрозділі 7-ї гвардійської повітрянодесантної Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, отримав звання сержанта та був направлений до Афганістану.
Виконував «інтернаціональний обов’язок» із березня 1984 року у складі 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади. Був заступником командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї роти.
31 травня 1984 року під Гардезом був важко поранений. А через рік отримав друге поранення – під час проведення операції в Мараварській ущелині. Був нагороджений двома орденами Червоної Зірки та медаллю «За відвагу».
Після строкової служби навчався в Київському професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність машиніста баштового крану, згодом – у Київському політехнічному інституті на вечірньому відділенні.
Трудову діяльність розпочав машиністом баштового крану тресту «Будмеханізація» Київміськбуду. Потім було викладання початкової військової підготовки та фізичного виховання у СШ № 172 м. Києва.
Розпад Союзу він зустрів на посаді комсорга Центру реабілітації для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна», від 1991 року – став начальником медико-соціального відділу УСВА.
Від 1994 року – заступник голови Правління Київської обласної спілки воїнів-інтернаціоналістів, а від 1995 – заступник голови УСВА. За плідну працю з патріотичного виховання молоді був нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня (1999) та ІІ ступеня (2004).
Брав активну участь у Революції Гідності. Був сотником 8-ї «афганської» сотні самооборони Майдану. Від квітня 2014 року пішов добровольцем до 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», став командиром так званої афганської роти.
Загинув 20 серпня 2014 року під час мінометного обстрілу біля селища Новосвітлівка Сорокинського (Краснодонського) району Луганської області.
Похований 23 серпня 2014 року в місті Києві на Лук’янівському військовому кладовищі.
21 серпня 2014 року Указом Президента України був нагороджений орденом «За мужність» І ступеня, а через рік йому було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
У пам’ять про Олега Міхнюка в жовтні 2014 року та в лютому 2015 року, відповідно, на будівлях Малодівицької загальноосвітньої школи та Міжрегіонального професійного вищого училища автомобільного транспорту (Київ) встановлені меморіальні дошки. Його іменем названі вулиці в Чернігові та в селі Мала Дівиця.
На честь Олега Міхнюка в Києві проводиться Всеукраїнський турнір зі стрільби з лука «Київські вогні», а в Борзнянському районі Чернігівської області – учнівський футбольний турнір «Шураві».
