Сьогодні в Україні вельми поширене поняття гібридної війни, яку Росія веде проти нашої держави. Експерти розповідають про те, як Росія почала підготовку до анексії Криму та дестабілізації заздалегідь. Насправді перша гібридна війна Росії проти України почалася не два роки тому і навіть не п’ять.
Острів Тузла утворився у 1925 році внаслідок розмиву через сильний шторм вузької коси, що продовжувала Таманський півострів (Краснодарський край, Російська РФСР). Утворений острів площею 3 квадратні кілометри (довжина острова – 6,5 км, ширина – близько 500 м) 7 січня 1941 року указом Президії Верховної ради РРФСР був переданий Кримській АРСР, що в статусі Кримської області 19 лютого 1954 року увійшла до складу Української РСР.
У вересні 2003 року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла починають насипати греблю з метою з’єднання її з російським берегом. Працюючи в три зміни, будівельники споруджують по 150 метрів греблі на день. Перемовини почались після того, як будівельники досягли українського прикордонного понтону.
Тільки 23 жовтня будівництво дамби зупинили. На той час між українськими прикордонниками і російськими будівельниками залишалося близько 100 метрів.
У листопаді 2003 прем’єр-міністри Росії і України домовились про припинення подальшого будівництва дамби. 2 грудня 2003 року на Тузлі відкрилася нова українська прикордонна застава.
У липні 2005 року в результаті чергових консультацій України та Російської Федерації 12-13 липня прес-служба МЗС України оголосила, що Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і «вод навколо нього». Проте в Департаменті інформації і друку МЗС РФ у відповідь на таку інформацію сказали: «правовий статус острова Тузла залишається невизначеним».
Хто міг к далекому вже 2003 році розгледіти в спробі Росії захопити острів Тузлу пролог окупації Криму і вторгнення Росії в Україну в 2014 році?
Підозрюємо, ніхто або одиниці,. Але ж пристрасті вирували дуже великі. Варто згадати лише хіт «Тузловської війни» — слова Олександра Волошина, глави Адміністрації Президента РФ, які він вимовив 20 жовтня в Кремлі на закритому брифінгу для російських і українських журналістів: «Ніколи Росія не залишить Україні Керченську протоку. Досить того, що Крим сьогодні український, і ми ледве заспокоїли людей з цього приводу. Годі знущатися над нами. Якщо треба, ми зробимо все можливе і неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми скинемо туди бомбу!».
Слова Волошина викликали на той час шок і бурхливу реакцію в Україні: «старший брат» обіцяє бомбити «середнього»?!
У відповідь 21 жовтня Сергій Куніцин, який очолював уряд Криму, заявив, що на кожну бомбу знайдеться інша бомба і відбув із Сімферополя до Керчі, куди підтягувалися українські війська. ЗМІ Росії тоді їх ще так і називали, а не «украми», «карателями», «хунтою» та «силовиками».
Мабуть, тому, що на насипаній росіянами до острова дамбі не було і не могло бути жодних «ополченців», які борються за «Народну республіку Коса Тузла».
Зате в Сімферополі вже було 300 комуністів, які 22 жовтня 2003 року блокували будівлю парламенту Криму, вимагаючи миру ще до початку реальної війни. Тобто – здачі Тузли.
З жовтня 2003 року почалася Тузловська криза, але до рівня Карибської їй не дали вирости США і Велика Британія як підписанти Будапештського договору. Росія, яка на той час тільки починала «вставати з колін», ще не настільки впевнено почувалася, щоб обіцяти перетворити їх на радіоактивний попіл.
Рішучість проявив і Президент України Кучма, який перервав свій візит до Бразилії, і 23 жовтня терміново прилетів до Криму, після дзвінка по телефону Путіну. Тоді зміст їхньої розмови не афішувався, але сьогодні вже відомо, що одним із трьох варіантів вирішення кризи, запропонованим Кучмою, був знесення артилерією України російської дамби-плацдарму до Тузли. Прес-служба Кремля почала запевняти, що Волошин із бомбардуванням Керченської протоки… пожартував, і дивуватися, що українці не розуміють тонкого російського гумору.
У результаті для збереження «братніх» відносин дамба-коса залишилася недобудованою, на острові Тузла з’явилася прикордонна Україна, а у Вінниці випустили пральний порошок «Тузла», продемонструвавши тонкий гумор українців.
