На початку березня 2014 року організатори «Російської весни» всерйоз розглядали прикордонний Харків’як один із оплотів сепаратизму. Однак завдяки підтримці силових структур місто вдалося утримати. І незабаром тут почалося формування добровольчих підрозділів, першим із яких був 22-й батальйон територіальної оборони «Харків».
Його створення розпочалося 25 квітня 2014 року, а вже через 4 дні воно було завершене. Вишкіл військовослужбовців батальйону проходив у Харківському танковому інституті і тривав 10 днів.
14 травня 423 військовослужбовці вирушили до Луганської області в зону проведення АТО — під Сватове. Тут вони охороняли адміністративні будівлі та правопорядок.
Уже 22 травня відбулося перше бойове зіткнення з місцевими колаборантами під Кремінною. 15 бійців, які несли службу на блокпосту, дали належну відсіч нападникам.
Далі почалось гаряче літо, під час якого батальйон змінив сім місць дислокації. Найбільш спекотно було у серпні під прикордонною Дмитрівкою.
Тут їхній базовий табір попав під обстріл російської артилерії – РСЗВ «Смерч». Бійці схопили лише зброю, а в таборі залишили все: техніку, набої, особисті речі… Колона швидко залишала табір. Від’їхавши на кілька кілометрів група добровольців на чолі з комбатом підполковником Сергієм Горбенком (з кадрових військових. Свого часу він, киянин, закінчив Харківський військовий університет, вчився в педагогічному, врешті-решт закінчив академію Міністерства оборони) повернулась, щоб забрати техніку та майно. Після такої операції колона рушила на Сєверодонецьк.
Далі були бої під Трьохізбенкою.
17 листопада батальйон повернувся до Харкова, де він був переформатований у 22-й окремий мотопіхотний батальйон «Харків» у складі 92-ї окремої механізованої бригади. Далі були бої під Донецьком навесні 2015 року.
Втрат під час луганського відрядження батальйон зазнав зовсім не там, де можна їх було чекати. Старший лейтенант Олександр Ткаченко був важко поранений 31 липня під час обстрілу блокпосту з російської території з РСЗВ «Град». Хірургам київського госпіталю його так і не вдалося врятувати. О четвертій ранку 6 вересня він помер у реанімаційному відділенні Головного військового клінічного госпіталю МО України, а о 16-й вечора того ж дня застрелився прапорщик Лємешов Михайло Федорович, який хоч і родом із Хмельниччини, але призивався в Харкові. Комбат це пояснює обстрілами з «Градів», «Смерчів» та «Ураганів». Мовляв, у кого хочеш психіка не витримає. Утім, це самогубство здається дивним, коли зі смертю тут ти і днюєш, і ночуєш. Тому військова прокуратура також розглядала версію необережного поводження зі зброєю.
Ще 30 бійців отримали поранення різного ступеня тяжкості. Шестеро бійців батальйону потрапили у полон, але усіх вдалося звільнити.
Є й зниклий безвісти: 2 вересня 2014 року один із солдатів, озброєний автоматом і гранатами, залишив блокпост, нікому нічого не пояснюючи. Станом на осінь 2015 року цей військовий вважався дезертиром.
