Історія війни на Донбасі явила світові безліч прикладів мужності українських солдатів. Окремо варто відзначити поведінку в полоні. Одну з таких історій танкіста з 1-ї окремої танкової бригади у своїй автобіографічній книзі «100 днів полону» повідав черкаський волонтер Валерій Макєєв.
В одному з боїв на луганському напрямку танкісти були змушені були залишити свої танки і прийняти стрілецький бій. Серед екіпажів був і боєць із позивним «Свят».
Із невеликою групою по-пластунськи всю ніч переповзали поле… Сховалися в соняшниках. Потім був полон і втеча. Його переховували місцеві.
«Щоб бути героєм тут, за сімсот кілометрів від буремного сходу, достатньо вийти на мітинг, потриматися за прапор — і вже ніби патріот. А там за переховування «укропів і нациків» у кращому випадку просто розстрілюють. Люди знали, на що йшли. І зберегли життя Святу».
Фактично «Свят» тікав двічі. Спершу від ополченців, які взяли його в полон, а згодом – від цивільних, які прихистили, а потім хотіли продати. Адже за нього давали 17 000 грн. Листівки на червоній картці з його фото були розклеєні в десятках населених пунктів – червоний означав тільки одне: при затриманні – розстріл.
«Мама Свята телефонувала майже кожного дня. Я щоденно говорив із людьми, у яких переховувався хлопець. Це окрема історія про честь, гідність, відданість людським цінностям. На кордоні з Росією, ризикуючи всім, люди ховали абсолютно незнайомого їм хлопчину, який практично не говорить російською. Герої.
Почали з нуля готувати виведення Свята. Офіційні структури максимально відійшли в сторону, бо ж ризики були просто величезні. Усі розуміли, що вивести бійця із окупованої території із розстрільним заочним вироком — неймовірно небезпечно».
«У певний момент ситуація різко змінилася, і Свята необхідно було терміново виводити. Діяли нестандартно. Важливо було, щоб і Свят, і ті, хто його переховував, і його мама не почали кіпішувати. Переконав родину, що все під контролем. Мовляв, так, зазвичай, це і відбувається, хоча такий формат виведення відбувався вперше.
Спочатку — перекидання Свята від кордону до Луганська, в якому людей у формі на вулицях більше, ніж цивільних. Про всі деталі, безумовно, говорити ще зарано. Змінили хлопцеві ім’я, прізвище. Супроводжували.
Кордон Свят проходив на рейсовому мікроавтобусі. Згадував, що дуже хвилювався, коли ще на тому боці на останньому блокпосту, перевіряючий, відкривши документ, одразу закрив, і, не видавши нічим своїх емоцій, вийшов із мікроавтобусу. А вже на нашому боці ввійшов прикордонник і відразу чітко запитав: «Хто тут Святослав?». Свят згадував здивовані погляди пасажирів прифронтової маршрутки — мовляв, хто це такий? А Свята забрали в командирський намет: кава, чай, печиво, цукерки…»
На жаль, ніяких натяків на прізвище відчайдушного танкіста автор не дав. І ми дуже сподіваємося, що після цієї публікації відгукнеться хоч хтось, хто знає, хто ховається під позивним «Свят». Бо дуже хотілося б просто потиснути руку цьому відчайдушному хлопцю і сказати велике людське «Спасибі».
Я б задушила этого Саятослава «героя», как красиво врет. А за вранье всегда идет наказание.
Почему этот «герой» боится встречи с боевыми друзьями. Которые тогда было в плену, а он ………,
вы знаете этого человека? почему столько негатива? или просто бот?
а подробиці? в чому суть звинувачень?