Після випробування основних положень «гібридної війни» в Україні фокус російської геополітики змістився до Сирії. Поява тут російських збройних сил якоюсь мірою змінила баланс сил у регіоні.
Із 2011 року громадянська війна в країні привертала увагу майже всього цивілізованого світу виключно фактом застосування урядовими військами хімічної зброї проти мирних жителів і ще одним фронтом протистояння Всесвітнього Халіфату (простою мовою – Ісламська Держава). Однак після активної участі РФ сирійська проблема для європейських політиків вийшла на перший план – і насамперед через наплив біженців.
Створення авіаційного угрупування Повітряно-космічних військ РФ у Сирії було анонсовано на початку червня 2015 року. Водночас метою операції російське керівництво позначило як «боротьбу з міжнародним тероризмом», не особливо ховаючись, що також їм хотілося б зберегти при владі режим президента Сирії Башара Ассада.
Приблизно з цього часу починається й активне накопичення сил і засобів. Основним інструментом для цього виступали кораблі так званого Сирійського експреса: щонайменше вісім великих десантних кораблів налагодили постійний зв’язок із чорноморськими портами. Крім флотських, до перевезень активно залучалися й зафрахтовані цивільні судна. Причому, як відзначали західні аналітики, практично кожен рейс вони йшли з перевантаженням – техніка часто перебувала просто на палубах, прикрита маскувальною сіткою. Одразу ж на фронті активізувалися бойові дії, а на кадрах замиготіли БТР-82А та інші новинки російського воєнпрому.
З’явилися факти відправки морських піхотинців зі складу 810-ї окремої бригади берегової охорони (м. Севастополь) у відрядження до Сирії. Активно проводилась реконструкція авіабази Хмеймін (більше відомої як міжнародний аеропорт імені Башара Ассада). Її ППО практично одразу було посилено ЗРК «Панцир-С1».
Сюди ж був налагоджений був і «повітряний міст». Західні джерела з червня почали відзначати масовий трафік транспортних Іл-76 і Ан-124 з російських авіабаз Москва – Чкаловський, Моздок і Кримськ. В операції відзначилися щонайменше три Ан-124 «Руслан» зі складу 224-го авіаланки (Твер – Мигалово) і один із 556-го транспортного полку в Сещі. При цьому варто зазначити, що здебільшого ці гіганти літали з Толмачевого за вельми довгим маршрутом – уздовж Каспійського моря, через Іран і Ірак, оскільки більшість європейських країн відмовлялася їх приймати.
18 вересня 2015 року через Моздок до Латакії перелетіли чотири Су-30СМ зі складу 120-го змішаного авіаполку (Домна). Наступного дня цим же маршрутом пройшли десять Су-25СМ і два Су-25УБ з 960-го штурмового авіаполку (Приморсько-Ахтарськ).
20 вересня до Сирії вирушили 12 Су-24М зі складу 6980-ї гвардійської авіабази (Челябінськ – Шагол). І нарешті формування угруповання завершилося 26 вересня, коли прибули шість Су-34 (два з них 1 жовтня повернулися до РФ). У всіх випадках групи лідирували Ту-154 або Іл-76.
Вертолітний компонент угруповання представлений щонайменше 12 Мі-24П і чотирма Мі-8АМТШ, які були доставлені Ан-124-ми (кожен літак може за раз перевезти чотири гвинтокрилі машини). Екіпажі і техніка були зі складу 562-ї бази армійської авіації в Толмачево.
Цікавою особливістю всіх прибулих літаків стала повна відсутність розпізнавальних знаків – вірніше, російські зірки були зафарбовані перед перельотом. При цьому бортові номери зберегли.
Перед самим початком активної фази операції одиночний розвідувальний Іл-20М почав обліт території Сирії, готуючи координати для екіпажів бомбардувальників.
Починаючи з 30 вересня 2015 року, російські ВПС почали бойові вильоти, здійснюючи в середньому 40 на добу, причому кожен шостий – уночі. Попереду ще був майже рік війни.
