Багато бійців, які пройшли пекло в Донецькому аеропорту восени 2014 року, з вдячністю згадують офіцера з позивним «Редут», який особисто координував бойові дії і завдяки ініціативі якого багато сімей дочекалися своїх батьків додому живими та неушкодженими. Але мало хто знає, що під цим позивним ховається Герой України Олександр Трепак.
Майбутній герой народився в 1976 році в родині військовослужбовця. Після закінчення школи у 1993 році обрав військову кар’єру, ставши військовим у четвертому поколінні.
«Ніколи не шкодував, що пішов в армію. Не буду придумувати, що мріяв про військові подвиги в юності. Я був простий сором’язливий хлопець, і авторитетом у дівчат, як мені здавалося, не користувався. А тут десантник, берет, романтика…»
Під час офіцерської служби обіймав різні посади в розвідувальних підрозділах Збройних сил України та прослужив у кількох видах розвідки: військовій, радіорозвідці та інформаційній.
Із 2008 року проходив службу в лавах 3-го кіровоградського окремого полку спецпризначення.
«Для нашого полку війна почалася ще в лютому 2014-го, напередодні кримських подій, — розповідає Олександр — Розвиток тривожного сценарію мав певне підґрунтя, про що свідчила інформація, яку ми отримували. Тож на початку березня розвідувальні групи відбули до східних регіонів виконувати відповідні завдання. А у квітні підрозділи спецпризначення зайшли в міжнародний аеропорт «Донецьк».
Сам Олександр на Донбас прибув у квітні – завданням його групи був захист Центру забезпечення бронетанковим озброєнням, розташованого в Артемівську та бази зберігання стрілецької зброї в селі Парасковіївка, що неподалік.
Брав активну участь у подіях 7 червня 2014 року, коли бойовики тяжко поранили пораненого командира Центру забезпечення бронетанковим озброєнням полковника Володимира Чобітка. Тоді Олександр Трепак на чолі групи з 8 бійців захопив блокпост сепаратистів на в’їзді у місто та протягом трьох годин утримував його, забезпечивши коридор безпеки для доставки другою підгрупою командира Центру до місця евакуації вертольотом. Під час бою отримав кульове поранення в ногу, але від евакуації озброєння відмовився.
«Ми добре розуміли, що російські найманці намагатимуться заволодіти бронетехнікою та стрілецькою зброєю, тож підготували надійні пости та секрети, морально налаштувалися на зустріч «гостей».
Так і сталося. Згодом із боку Горлівки базу почали штурмувати озброєні до зубів бойовики на КАМАЗі. Однак наші хлопці не дозволили їм це зробити, розстрілявши з гранатометів і заволодівши трофейною зброєю. За деякий час терористи знову спробували штурмувати арсенал. Цього разу за підтримки мінометного вогню в наступ пішов танк Т-64 та піхота. Проте їхня спроба штурму також не мала успіху. Українські воїни подавили ворожий міномет, відсікли піхоту та підбили бойову машину супротивника.
За успішне виконання цього завдання Олександр Трепак отримав військове звання «полковник» і був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня та іменною вогнепальною зброєю.
Далі було лікування в одному з медичних закладів України та реабілітація.
Уже 22 серпня 2014 року полковник Олександр Трепак очолив оборону Донецького аеропорту, де командував ввіреними йому бойовими підрозділами більше сорока днів.
«27 і 28 серпня почалися запеклі та жорстокі бої. Терористи намагалися оточити аеропорт і відрізати нам дорогу, однак ми «вчасно» потрапили у засідку і зрозуміли, що ворог уже в нас у тилу. Тоді негайно почали влаштовувати для них свої засідки — одну, другу, третю. Тобто почали їм перекривати шляхи підходу від їхньої засідки до нашої».
«Я здійснював управління підрозділами зі старого терміналу аеропорту. Бувало таке, що на першому поверсі був відсутній радіозв’язок, тож необхідно було підніматися на вищі поверхи навіть під час обстрілу, а інколи — й користуватися мобільним. Одного разу противник підійшов доволі близько, на відстань кидка гранати, і засів у сусідній будівлі. Ми викликали вогонь артилерії майже на себе, й терористи були знищені».
Під керівництвом полковника Олександра Трепака «гарнізон» «Донецької фортеці» здійснював контрдиверсійну та контрзасідкову роботу в околицях аеропорту, не даючи бойовикам змоги перекрити шляхи постачання українським воїнам продуктів і боєприпасів.
«Ми мінували всі підходи до наших позицій, посадки, прилеглу територію, а єдиний вихід із замінованої зони виводив просто на нашу засідку. У терористів була така велика кількість «200-х», що вони заїжджали забирати їх на тракторах із причепом».
Неодноразово Сергійовичу самому доводилося брати участь у бойових зіткненнях із бойовиками та піднімати «кіборгів» на штурм захоплених бойовиками будівель.
«У ніч із 1-го на 2-ге жовтня я вивів із аеропорту підрозділи 93-ї окремої механізованої бригади. «Донецьку фортецю» залишилися захищати десантники із 79-ї аеромобільної бригади, рота охорони 3-го полку та добровольчі підрозділи, — розповідає полковник Трепак. — Терористи спробували штурмувати старий термінал, бій був на дистанції кількох десятків метрів. Однак ми стійко тримали оборону. Неподалік від мене вибухнула граната Ф-1 і зачепила мені праву руку біля ліктя. Тієї ж ночі я примусово був евакуйований у тил».
За «донецьке» відрядження був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького II ст., а згодом (12 лютого 2015) отримав Звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
23 березня 2016 року полковник Трепак призначений командиром Кіровоградського 3-го полку спецпризначення.
